Ганна Едуардівна Єрмановська - Археологiя. Дитяча енциклопедія

випалених на вогні. Найкращі зразки таких модельок відомі з сіл Полудня, Володимирівка, Розсохуватка на Черкащині. Це свідчить про те, що у трипільців були і «двоповерхові» будівлі з житловою частиною та підвалом. Крім наземних жител, будували і напівземлянкові, заглиблені в грунт житла.

Основним заняттям було землеробство. Трипільці вирощували кілька сортів пшениці, ячменю, просо. Займалися також і скотарством, тримали биків, свиней, овець, кіз; коней було мало. Землю обробляли зазвичай роговими ралами та мотиками. Жали злаки серпом. Костяний серп з крем’яними лезами був досить продуктивним знаряддям землероба: працюючи таким серпом, один чоловік з одноденного ужинку міг одержати 10 кг зерна. На місцях поселень виявлено багато зернотерок, на яких зерно переробляли на муку і крупу.

Трипільці залишали свої величезні поселення кожні п’ятдесят років і переходили на нове місце. Причиною цього було виснаження орних земель та пасовиськ.

Трипільці розумілися і на обробці металу. Мідь кували, але могли вже і плавити. Знали витяжку, рубання і пробивання отворів у металевих виробах. У Карбунському скарбі (Молдова) виявлено понад 400 металевих виробів. Це прикраси, амулети та знаряддя праці. До скарбу входила також мідна сокира. Невеликий, але досить цікавий скарб мідних речей у трипільському розписному горщику знайдено в с. Городниця Івано-Франківської області. До його складу входили сокири, кинджал, уламки діадеми і кілька десятків намистин.

Реконструкція багатокамерного житла трипільської культури

Кераміка трипільської культури

Спектральний аналіз ранньотрипільських мідних виробів показав, що всі вони виготовлені з чистої міді.

Мідь до трипільців надходила з Балкан і Нижнього Подунав’я.

У трипільців було досить розвинене прядіння і ткацтво, про що свідчать знахідки глиняних прясел до веретен і тягарців від примітивного ткацького верстата. Іноді на днищах трипільських керамічних виробів трапляються відбитки тканин двох способів ткання – полотняного і репсового. На поселенні Поливанів Яр Чернівецької області знайдено навіть клубочок обвуглених ниток.

Кераміка трипільської культури поділяється на дві великі групи: кухонну і столову. Перша, більш проста за формами, виготовлялася з глини, до якої домішували шамот (товчені черепки) або подрібнені черепашки.

Столовий посуд був досить досконалий, виготовлявся він із добре відмуленої глини, був дуже добре випалений, черепки здебільшого – червоні і міцні. Форм столового посуду багато – горщики, миски, глечики, покришки, так звані біноклеподібні форми та ін.

Кераміка трипільської культури

Незважаючи на те що трипільська культура охоплювала величезну територію, немає підстав вважати, що трипільці створили державу.

Орнамент посуду багатий, переважно спірально-меандровий. На ранніх етапах культури він прокреслений, а пізніше – нанесений розписом чорною, бурою, рідше білою фарбами. На середньому етапі культури більш поширений поліхромний орнамент, на етапі пізнього Трипілля – монохромний. Серед орнаментальних схем на посуді зустрічаються зображення людей і тварин (Ржищів, Гребені в Київському Подніпров’ї, Крутогородинці на Хмельниччині, Жванець та ін.).

Вважають, що спіраль на трипільській кераміці є стилізованим зображенням змії.

Серед керамічних виробів важливе місце у трипільців посідає пластика. Тут виявлено велику кількість жіночих (рідше – чоловічих) статуеток, фігурок тварин – бика, свині. Статуетки людини часто стилізовані, але є і досить реалістичні. Статуетки і фігурки, як часто і орнамент на кераміці, мали, очевидно, релігійне значення, пов’язане з культом плодючості, матері-прародительки тощо. На зв’язок трипільських статуеток з культом плодючості і врожайності вказує наявність у глині, з якої їх виготовлено, домішок зерен злаків або крупно змеленого борошна). У с. Кошилівці на Тернопільщині знайдено унікальне зображення голови бика, на лобовій поверхні якої наколами відтворено силует жінки з піднятими догори руками.

Пізньотрипільські пам’ятки

На пізньому етапі в житті трипільських племен дуже важливу роль починає відігравати скотарство, спрощується домобудування, зменшується кількість розписної кераміки, пластика стає більш стилізованою, її дуже мало.

У с. Городське (Житомирська область) розкопане поселення з житлами напівземлянкового характеру. Кераміка орнаментована шнуровим візерунком. Жіночі статуетки мають стилізований вигляд. Серед знахідок виявлено також крем’яні сокири і ножі, багато прясел, у тому числі орнаментованих.

В Усатовому (нині територія Одеси) досліджено пізньотрипільські кургани, грунтові могильники і поселення. Обряд поховання померлих в курганах і грунтових могилах зазвичай – скорчені на боці. У деяких похованнях виявлено багатий інвентар, у тому числі мідні кинджали, прикраси з міді і срібла, розписний посуд. Основним заняттям усатівського населення, як і городського, було скотарство. Пластика своєрідна – на прямокутному постаменті формувалась у вигляді стовпчика видовжена шия і голова людини. Кераміка розписна або прикрашена відбитками шнура.

У Софіївці на Дніпрі (південніше Києва) розкопаний великий могильник, де в глиняних урнах або в неглибоких ямках, викопаних у піску, було знайдено обпалені кістки, що свідчить про існування обряду трупоспалення. Досліджено близько 150 поховань, де поряд з останками виявлено глиняний посуд, бойові шліфовані сокири-молоти, мідні кинджали, вістря стріл, крем’яні ножі, прикраси тощо. Софіївська кераміка виготовлялася з глини зі значними домішками товчених черепків, вона бідно орнаментована, розпис тут майже зовсім відсутній.

Предмети трипільської культури

Антропологічний тип племен трипільської культури вивчений слабо. Що ж до згаданих поховань, то, здається, тут ми маємо справу з представниками різних типів населення – середземноморським і нащадками місцевих неолітичних племен кроманьйонського типу.

Якийсь час науковці вважали, що трипільці були предками українців. Нині цю думку підтримують не всі дослідники. Вірогідно, трипільці належали до середземноморського антропологічного типу.

Скіфські кургани

Скіфи – іраномовний народ, що населяв степи Північного Причорномор’я у VIII–III століттях до н. е. Свідчення про скіфів походять з ассиро-вавилонських клинописних текстів, від грецьких та латинських авторів. Найбільш докладну розповідь про скіфів залишив Геродот, який відвідав Ольвію близько 450 року до н. е. У IV столітті до н.е. скіфи заснували державу з центром у Каменському городищі, поблизу сучасного Нікополя. За зерно, яке скіфські купці продавали грецьким містам у Північному Причорномор’ї, вони отримувала вироби з дорогоцінних металів, прикраси, розкішні речі, які збереглися в «царських курганах» – усипальницях скіфських