Yuleesi - Стражі Дзеркала , Yuleesi

-На жаль, – вимовив Дуан, підводячись на ноги. – Все серйозніше, аніж ми думали.

-І що це означає, о великий мудрець? – пирхнула Міа, яка досі сиділа насуплена, сердита і мовчазна. Втім, окрім останньої якості, нічого і не змінилося.

-Це означає, – Дуан уперше глянув їй просто в очі, – що демони полюють на цю малу не просто так. Вони знали про це її вміння. Можливо, ще задовго до того, як про це дізналася вона.

-Це логічно, що знали вони ще до того, – огризнулася Вілард. – Вона ж про нього взнала лише сьогодні, а вони полюють на неї вже давно. Мене більше цікавить, як саме вони про це взнали?

-Ну, – Дуан миттю прибрав вигляду Професора, який щось розповідає аудиторії. – З курсу Демонології ви мали б знати про різні форми Мороку.

-Ох, ти нічого нового нам не відкрив…

-Вілард, помовч! – прикрикнув на неї Наставник Кормак. Міа знову пирхнула, проте затихла. – Продовжуйте, Страж Ачилл.

Дуан кивнув і повів далі.

-Отож, крім тих форм Мороку, які ми вже встигли побачити, є так звані Демонічні Пророки. Їх дуже мало, вони зустрічаються, вважайте, раз на тисячу. Проте це дуже могутні індивіди, здатні передбачати майбутнє на тисячоліття уперед.

-Думаєш, тут не обійшлося без них? – Рубі уважно дивилася на друга.

-Думаю так. – Серйозно кивнув той. – І Пророцтво могло бути сказане тисячі років тому.

Дуан трохи помовчав.

-Їм потрібна її душа. Вони не відступлять.

-Атож, – кивнув Наставник Мо. – А ми стали в десятки разів повільнішими – жодного уцілілого автомобіля.

-Але йти далі потрібно, – Наставник Кормак і собі звівся на ноги. – Чим довше ми будемо відпочивати, тим важче нам буде дістатися до цілі.

Усі повернулися в бік Арвелінну. Як же далеко була столиця!..

                                                     ***

Іржава залізна огорожа тягнулася вздовж стежки. За нею виднілися залишки будівель, з іншого боку – тисячолітні дерева, повиті мрякою. Власне, мряка була всюди. Вона, здавалося наступала на них, намагалася розділити, розпорошити, переловити поодинці та знищити. Страж Ернандес мерзлякувато зіщулилася.

Їхній загін ішов на на схід: попереду – Рубі, Ем та Наставник Мо, Катрін та Пілот прикривали фланги разом із Наставником Кормаком, ззаду їх страхували Севен та Міа, Наставники Рейнард та Алісдейр ішли попереду, видивляючись можливі небезпеки. Дуан був у центрі, слугував компанією для малої, але, бачить Бог, він краще зустрів би самого Вельзевула, бо дівчинка дістала його до печінок.

-Скажи, а чим легше битися? Мечем? А яким? Я ще не знаю усіх видів зброї, тільки читала про катану і про ятагани… А оці штуки в Наставника Мо, що це? Я такі бачила на малюнках в тій книжці, яку мені мама з татом подарували на десять років. А ще є палиця така, довга, дерев’яна… Нею також можна битися? А…

Рубі посміхнулася собі під ніс. Битися, не битися, а Дуанові точно зараз хотілося узятися за палицю, довгу, дерев’яну, і добряче всипати тому малому базікалові.

Навколо панувала тиша – занадто глибока і густа, щоб бути справжньою. Вона огортала, присипляючи пильність, розхитуючи нерви, розслабляючи тіло.

Затишшя.

От-от розпочнеться буря.

-Ти чого? – шепнула Емілія, крадучись поряд із Рубі.

-А що?

-Ти крутиш головою, наче хочеш, щоб вона відпала, – усміхнулася подруга і перехопила меча зручніше.

-Та у мене таке дивне передчуття… – Рубі повела плечима. – Наче щось має статися. А я не зможу це відвернути.

-О-о, Страж Ернандес, це серйозно, – захихотіла Ем. – Ти або підхопила зіркову хворобу, або у тебе параноя. Що  так зле, що так недобре.

-Та дуже смішно, – скривилася Рубі. – Буває так, накриває це відчуття, і все…

-Накриває її, – позаду пирхнула Міа, чию увагу досі поглинало бажання вилізти на Севена. – Мені здається, тебе вже давно і безповоротно…

-Коли здається, хреститися треба, – гримнула Рубі, не обертаючись.

Збоку пирхнула Катрін, і раптом блискавично сталося кілька подій.

З дерева на них спланерував величезний ворон.

Чабанг Мії устромився в дерево за кілька сантиметрів від голови Рубі.

Севен стрибнув до неї, намагаючись їй перешкодити.

Катрін затулила собою малу, випадково штовхнувши Дуана, він упав, перечепившись об ногу Емілії.

Вона відмахнулася від ворона мечем, і той розвіявся хмарою диму.

-Що тут відбувається?! – гримнув над ними голос Наставника Рейнарда.

-Н-нічого, – Рубі похмуро зиркнула на Мію, витягаючи з дерева чабанг. Катрін оглянула Адайн на предмет пошкоджень, Севен усе ще тримав за руки  Вілард, яка злісно зиркала на Рубі.

-Та я навіть вірю, – поруч виріс Наставник Алісдейр. – Де Дуан?

-Як це, де? – озвався Альтаїр, підозріливо поглядаючи на Мію. – Он же він сидить.