Yuleesi - Стражі Дзеркала , Yuleesi

Адайн просто підійшла до Рубі, сіла біля неї.

-Ти як? – пошепки спитала та.

-Все гаразд, – якось непевно відповіла дівчинка. – Все…

-Що тут відбувається?

Рубі заклякла. Севен завмер.

Нічого не сталося.

Нічого не змінилося.

Просто питання задав Дуан.

Який хвилину тому був мертвим.

                                                      ***

-Якого біса?

Питання пролунало влучно.

Рубі сама хотіла б знати, якого.

Наставник Алісдейр ходив узад і вперед, махаючи руками. Наставник Мо бігав слідом за ним, щось бурмочучи собі під носа.

Стражі збилися у тісну юрбу, в центрі якої сиділи Наставники Рейнард та Кормак і Дуан. Перед ними стояла Адайн, на яку частина Стражів дивилася, як на божество, а інша частина – з наміром порубати на локшину.

-Якого, питаю, біса? – повторив Наставник Алісдейр, на хвильку зупиняючись. – Що це таке?

Поруч із Рубі пирхнув Севен, і дівчина стусонула його ліктем під ребра. Той у відповідь ущипнув її за талію. Емілія, що стояла поруч із Альтаїром, закотила очі і пригрозила парочці пальцем.

-Це – наші полеглі у бою, – нервово хихикнула Катрін, оглядаючи «полеглих». Як на недавніх трупів, виглядали вони цілком пристойно, рум’яно, може, трішки здивовано.

-Що ти кажеш? – саркастично перепитав Дей, зиркнувши на Лімер. Та вже розкрила рота, щоб гідно відповісти…

-Є пропозиція, – раптом озвався Пілот.

-Кажи, – кивнув йому Мо, поки Алісдейр із Катрін змагалися, хто кого передивиться.

-Що, як ми послухаємо саму Адайн?

Всі разом змовкли і поглянули на дівчинку. Та аж зіщулилася, і Рубі мимохіть поспівчувала їй – опинитися під пильними поглядами стількох людей одразу… Бр-р.

-Адайн, – біля малої присів Севен, взявши її руки в свої. – Не бійся. Ми просто хотіли б розібратися.

Дівчинка непевно кивнула.

-Отож, – Дей опустився на траву поруч із малою, решта наслідували його приклад. – Давай, розкажи нам щось.

-Що? – перепитала Адайн, дивлячись на нього.

-Ми ж усі бачили, що вони мертві, – Наставник кивнув на трійцю позад неї. – А тепер на них немає й подряпинки. В чому ж справа?

-Наставнику, ви її лякаєте, – до них підійшла Катрін, яку Алісдейр обдарував важким поглядом – звертання йому геть не сподобалось. – Давайте, я спробую.

-Лімер, у нас немає часу на реверанси, – пирхнула Міа. – Нам потрібно…

-Вілард, тобі потрібно заткнутися і дати мені спокій! – гримнула в її бік Катрін.

Стражі перезирнулися, Міа з перекошеним обличчям сіла на землю. Страж Лімер знову розвернулась до Адайн.

-Адайн, постарайся розповісти нам усе, що можеш.

-Гаразд, – та кивнула головою.

-Ти готова? – Катрін глянула малій в очі.

-Так, – Адайн глибоко зітхнула.

-Добре, – Лімер сіла на траву і посадовила малу біля себе. – То… Ти оживила їх? Справді?

-Ну… Напевно, – Адайн стенула плечима.

-А ти раніше робила щось подібне? – долучилася до розмови Емілія.

-Раніше… Ні. Я б запам’ятала…

-Ще б пак, – пробурмотів Севен.

-Це так… – Адайн роззирнулася довкола, наче шукаючи потрібних слів. – Я просто відчула щось… Наче мене хтось узяв за руку і веде… Це почалося, коли Рубі пояснювала мені про Стражів, про… Їхню смерть. А тоді я… Я сказала Рубі, що хочу попрощатися. І я не знала… Не знала точно, що станеться. Тільки знала, що мушу підійти до них… До Наставників і Дуана.

Адайн на хвилю змовкла, тоді зітхнула, і вираз її обличчя став замріяним.

-І знаєте, коли я торкалася до них, відчуття було таким…дивним. Ніби втома… Але я зовсім не почувалася виснаженою, це було навіть приємно…

-Закладаємось, я можу змусити тебе відчути те саме? – Севен схилився до Рубі, майже торкаючись її вуха губами.

-Знайшов час, – так само тихо відповіла вона, з усіх сил стримуючись, аби не усміхнутися.

-І мені здавалося, – продовжувала тим часом Адайн, – що ви також розумієте… Що щось мало трапитися.

Рубі пригадала свої відчуття в той момент – здавалося, повітря було напоєне тим тривожним чеканням чогось невідомого. Ернандес кивнула і, як і решта Стражів та Наставників, утупилася в дівчинку. Адайн, зашарівшись від надмірної уваги до себе, швиденько забурмотіла, ніби прагнучи завершити цю розмову.

-Спочатку я була така впевнена в тому, що це «щось» наближається, що аж засумувала, коли побачила, що нічого не трапилося. Але тоді Дуан ожив… І я зраділа, бо зрозуміла, що все вийшло.

-Та-ак, – Наставник Алісдейр зарився у волосся пальцями. – Стражі, ви розумієте, що це означає?