Колектив авторів - Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

Вплив критських прибульців на місцевих дністровських мешканців та жваві стосунки між ними привели до розповсюдження наприкінці VI тис. до н. е. у всього буго-дністровського населення раннього землеробства та першого глиняного посуду. Носії буго-дністровської культури, засвоївши технічні навики виготовлення кераміки, запозичили кухонний критський посуд, а також створили свою, притаманну тільки їм кераміку. Тісні контакти буго-дністровського населення з критським та керешським продовжувалися до середини V тис. до н. е., про що свідчить столовий критський та керешський посуд, що потрапляв шляхом обміну у буго-дністровські поселення.

Протягом другої половини VI тис. до н. е. у степовому Подніпров’ї та суміжних районах Приазов’я на основі традицій населення дніпровської мезолітичної культури формується нова культурна єдність, репрезентована пам’ятками сурської археологічної культури. Вона визначена В. Н. Даниленком і названа по групі поселень на острові Сурському. Найархаїчніші сурські пам’ятки відомі на нинішній час лише у Надпоріжжі: стоянки біля урочища Собачки, Василівка та Попів мис. Ця територія є чітко визначеною екологічною частиною Дніпровського басейну. Вона включала пороги, забори та острови, зручні для рибальства. Заплавні ліси по берегах були багаті дикими тваринами та придатні для полювання.

У другій половині VI тис. до н. е. сурське населення ще не займалося виготовленням кераміки й користувалося камінним посудом. Важливу роль у створенні сурських традицій відігравало буго-дністровське населення. Спорідненість традицій сурської та буго-дністровської культур у попередні часи, тісні зв’язки між населенням цих регіонів, що склалися ще в мезоліті, продовжились і за періоду неоліту. Наслідком цих контактів наприкінці VI — на початку V тис. до н. е. було запозичення сурським населенням від мешканців Південного Бугу традиції виготовлення першої кераміки. Так були перейняті технологія, загальні елементи орнаменту та гостродонні, слабо профільовані форми посуду.

Сурські пам’ятки першої — третьої чвертей V тис. до н. е. знайдено вже і в Приазов’ї на р. Молочній біля Кам’яної могили та в степовому Подніпров’ї на островах Виноградний, Кодачок, Кизлевий, поселенні № 1 на Сурському острові.

Більшість сурських пам’яток — це невеличкі місцезнаходження, на яких виявлено декілька десятків крем’яних та поодинокі керамічні вироби. Вони є залишками тимчасових сезонних таборів населення, чиє господарство визначали мисливство та рибальство, що доповнене елементами раннього скотарства.

На іншій території України — у лісостеповому Подніпров’ї, Поліссі, районах сучасного лівобережного лісостепу — у першій половині V тис. до н. е. продовжували розвиватися традиції місцевого мезолітичного населення. Екологічна ситуація в цих районах менше постраждала від аридизації клімату й залишалася стабільнішою, господарчої кризи тут не спостерігалося. Залишається поки що слабо вивченою історія населення степового Приазов’я першої половини V тис. до н. е.

З середини V тис. до н. е. відмічено поступове посилення загальної зволоженості клімату, наслідком чого було розширення лісостепової смуги та поліпшення умов життя у степах Причорномор’я. Поступово зростала чисельність населення. Зміни в демографічній ситуації пов’язані зі значними змінами в етнокультурному житті в Україні.

Карта 4. Неолітичні пам’ятки України.

І — києво-черкаська культура; II — лизогубівська культура; III — донецька культура; IV — азово-дніпровська культура; V — вірьовкінська група пам’яток; VI — нижньодонська культура; VII — сурська культура; VIII — буго-дністровська культура; IX — культура лінійно-стрічкової кераміки; X — культури Кереш та мальованої кераміки; XI — неолітичні пам’ятки Криму.

1 — Ужгород; 2 — Великі Лази; 3 — Холмці; 4 — Рільне, Рафайлове; 5 — Велика Добронь, Малі Гаївці; 6 — Заставне; 7 — Мукачеве, Мала Гора; 8 — Дрисине; 9 — Фредрополь, Нотоване; 10 — Колодниця; 11 — Бовшів; 12 — Буківна; 13 — Голосків; 14 — Незвисько; 15 — Бучач; 16 — Сухостів; 17 — Попівці; 18 — Торське; 19 — Звенячин; 20 — Синьків; 21 — Луцьк; 22 — Баїв; 23 — Сандраки-Хмельник; 24 — Печера; 25 — Королів; 26 — Самчинці; 27 — Сокільці; 28 — Глинське; 29 — Шимановське; 30 — Заньківці; 31 — Жакчик; 32 — Мельнична Круча; 33 — Скибенці; 34 — Чорнятка; 35 — Гайворон-Поліжок; 36 — Саврань; 37 — Миколина Брояка; 38 — Володимирівна; 39 — Гард; 40 — Пугач І, П; 41 — Прибузьке; 42 — гирло Гнилоп’яті; 43 — Моства; 44 — Грині; 45 — Струмель; 46 — Гастятин; 47 — Шмаївка; 48 — Домантове; 49 — Микільська Слобідка; 50 — Вишеньки; 51 — Віта Литовська; 52 — Бортничі; 53 — Козинці; 54 — Коробівка; 55 — Веремівка; 56 — Мутихи, Пищики; 57 — Бузьки; 58 — Дереївка, Успенка; 59 — Огрінь; 60 — о-ви Сурський та Кодачок; 61 — Стрільча Скеля; 62 — могильники Василівський 2 та 5, Мар’ївський, о-в Виноградний; 63 — Микільський могильник, скеля Монастирка; 64 — о. Шулаїв; 65 — могильники Ясинуватський І, Вовнизький І, Вовнизьке лівобережне поселення; 66 — Вовнизьке правобережне поселення; Вовнизький 2 могильник; 67 — Вільнянський могильник; 68 — Собачки; 69 — Середній Стіг; 70 — Лисогорський могильник; 71 — Чапаївка; 72 — Кам’яна Могила; 73 — Семенівка; 74 — Долинський могильник; 75 — Ішуньська; 76 — Таш-Аїр; 77 — Кая-Араси; 78 — Фатьма-Коба; 79 — Ат-Баш; 80 — Балін-Кош; 81 — Водопад ний; 82 — Заміль-Коба 1, 2; 83 — Алачук; 84 — Суат; 85 — Аджі-Коба; 86 — Карасу-Баши; 87 — Олексіївська Засуха; 88 — Фронтове І, ПІ; 89 — Чорна Балка; 90 — Піщана Балка; 91 — Тасунове; 92 — Олексіївна; 93 — Миколаївка; 94 — Маріупольський могильник; 95 — Роздольне; 96 — Підгорівка, Старобільське; 97 — Олександрія; 98 — гирло Осколу 1, 2; 99 — Зливки; 100 — Студенок; 101 — Бондариха; 102 — Яремівка; 103 — Вірьовкінські хутори XIV; 104 — Госпітальний Горб; 105 — Засуха; 106 — Богданівна; 107 — Турова Гора, Йосипівна, Гупалівка; 108 — Червона Гора; Біла Гора; 109 — Марки; 110 — Макухівка; 111 — Луком’я 1, 2; 112 — Черепівка; 113 — Козловка; 114 — Озаричі; 115 — Лизогубівка; 116 — Мельня; 117 — Погорілівка — Вирчище; 118 — Ображеївка; 119 — Гришівка.

Саме тоді до Закарпаття з території Угорщини переселяються носії культури мальованої кераміки, які асимілювали місцеве керешське населення. Цю культуру було названо по своєрідному глиняному столовому посуду, розмальованому червоною та чорною фарбами. Найбільш ранніми з відомих поселень прийшлих племен є Рівне — Кіш — Мезе-2, Великі Лази. До середнього етапу належать Холмці та Мала Гора, а заключний етап існування традицій цього населення