Яра Крихта - Споріднені душі: Принц-вигнанець, Яра Крихта

Два мисливці, трохи віддалік, перемовлялися між собою.

– Він справді стер спогади про війну? 

– Так, – буркнув один із них. – Той лікар зробив усе чисто. Він нічого не скаже.

– То навіщо він нам?

– Як свідок. Якщо згадає хоч щось.

Холод заповнив тіло Аларіона.

Алек не брехав.

Він справді не знав. Ось чому він не впізнавав Аларіона… але Лола впізнавала Алека. Він міг би допомогти, якби хоч щось пам’ятав про війну…

Аларіон, знесилений, проте незломлений, тримався рівно і з жалем дивився на хлопця, з якого намагалися хоч щось вибити…

– Не чіпайте Алека. Він мене не пам’ятає. І не був поруч зі мною на війні.

Голос Аларіона звучав твердо, без натяку на емоції, але всередині все стискалося. Він пам’ятав те, чого не міг знати жоден із цих мисливців. Алек був тут ні до чого. Того дня, коли король Артур помер у своїх покоях, Аларіон відкрив для хлопця портал і змусив його піти. Врятував.

Лишився тільки пес. Бруно.

Чорне цуценя, що колись кумедно гризло його чоботи, смішно махало хвостом. А далі, в спогадах, пес уже дорослий, серйозний, зі сталевим поглядом. А потім – зник. Куди? Аларіон не знав. Щось з його пам'яттю не так, не було сумнівів. Але не уявляв, хто міг стерти йому спогади. А якщо й сам погодився на таке, то не бачив причин для цього. 

Він також не знав, що сталося в наступні дні після того, як чорна магія прокинулася в ньому. Це також не мало сенсу, його би однаково стратили чи посадили. 

Все уривками: розмиті обличчя, накази, кров, спалахи заклять, палаючі міста. Він пам’ятав лише, що віддавав накази. Але що саме коїв власними руками – залишалося туманом.

Алек стояв перед ними блідий, розгублений. Його плечі тремтіли.

– Я… Я не знаю його, – прошепотів хлопець, зиркаючи на Аларіона з жахом у очах. – Клянуся… Я нічого не знаю…

Він був щирим.

Десь у коридорі мисливці і далі шепотілися між собою:

– Він стер свої спогади про війну. З нього нічого не витягнеш… І його суд вже відбувся, довели, що він не долучений до кровопролиття… він жив окремо…

Аларіон заплющив очі, повільно видихнув. За кілька годин вони нарешті відпустили Алека. Алек вийшов із зали, здавалося, ледве тримаючись на ногах. Аларіона ж замкнули у камері.