С Осте - Дорослішання Мрійниці, С Осте

Якщо перший номер корабля не став несподіванкою, то нікого з Шістдесят Шостого я не знала. Та й про корабель такий не чула. Може, на змаганнях помітили? Чи лікувала когось? І скубнув же мене в той момент Хаос спитати.

Наставниця розійшлась, при чому так, що я жаліла, що взагалі рот відкрила.

На Шістдесят Шостому працює СВБ, точніше її охоронний підрозділ. Стережуть поважних мешканців цієї системи і їх золотовалютні запаси. Максимум, куди літають кораблі СВБ – курорти.

Для медика – вибір очевидний: шансів закріпитися в польотній команді після роботи з СВБ небагато. Орен теж чесно описала наслідки, якщо літатиму з непідходящою командою. Її натяки на відсутність вибору вийшли настільки товстими, що наставницю довелось перебивати.

— Лишайте мене з Двадцять Восьмим, — озвучила давно зроблений вибір. — Якщо це все, то я піду?

— Ще одне, — Орен наче подобрішала. — Почергуй сьогодні замість Ро Еллам. Якщо вона не очухається до кінця тижня, для дівчини це кінець відбору. Ти, звісно, можеш відмовитись, але…

Як тут перечити, коли керівництво просить за свою фаворитку? Я кивнула, сподіваючись, що таку доброту не забудуть. Отримавши бажане, Орен повернулась до свого звичного тону, крикнувши в спину про передачу робочих файлів і звітності. Куди вона так спішить? Шакс писав, що Двадцять Восьмий повертається тільки завтра. Значить, новий виліт – не раніше наступного тижня.

Перевіривши своїх пацієнтів, я готувалась до безсонної ночі. Запаслась енергетиками, обрала комедійний серіал для фону, до середини якого розібралась з поточною документацією. Лишалось перевірити запаси розхідників і рецептурних препаратів і можна було б з чистою совістю здавати чергування наступнику. То ж наспівуючи мотив пісеньки, що цілий день не вилазила з голови, я, пританцьовуючи, скопіювала необхідні файли і повернулась до спостережної стійки, як по вухах різонуло пронизливим металевим писком.

Тривожна кнопка могла спрацювати самостійно або від натискання. Все залежало від стану пацієнта та під’єднаного обладнання. В тій палаті її натиснули.

Поки засмагла менталістка бігала по палаті, волаючи гучніше сигналу тривоги, її темношкіра сусідка задихалася.

Неприродня блідість, стридор, дезорієнтація, зіниці звужені. Холодна як тхронські сніги, і пульс ледь прослуховується. Поки її лікар приїде, рятувати не буде кого. Хаос його візьми, в обід все ж було нормально!

— Чуєте? — схопила гіперактивну володарку сопрано за плече, зустрівшись з розфокусованим поглядом. — Не давайте їй спати.  

— Що?

— Так! Вона. Має. Лишатись. Притомною. Почула? — дочекавшись осмисленого кивка, гримнула дверима. Якщо вона відключиться раніше, ніж я притягну сюди кисневу установку, мені кінець.

Менталісти у ЗОХІ рідко ловлять відкат. Я не сумнівалась в діагнозі. Крайня форма виснаження нервової системи через підвищену активність передньої частини мозкової кори. Зазвичай таке трапляється у початківців, які не завжди розраховують власні можливості. Якщо пацієнту не допомогти, тремор переросте у конвульсії, тоді ймовірність летального кінця зросте з тридцяти відсотків вдвічі. Чим вони там займались?

Незатребувана киснева установка знайшлася в Тарана. Віп-палата, хто б сумнівався. Він швидко зорієнтувався і допоміг прикотити громіздку техніку, страшно кашляючи. Напади переривались то секундним затишшям, то гучним хрипінням, і точно не приносили полегшення. Слід віддати належне: менталістка додумалась відкрити двері.

— Спасибі, далі я сама.

Жінка верзла якусь нісенітницю, ляскала пацієнтку по обличчю, щипала за зап’ястя, словом, робила все можливе, щоб повіки не закрились. Не встигла буквально на кілька десятків секунд.

— Тря! — підключивши кисневу маску, я потягнулась до реаніматора. Датчики запищали. Очі закотились під лоб. Судомний ковток дихання, і ще мить тому слухняне тіло, вкрите ковдрою, підкорилось комусь невидимому, нагадуючи зламану маріонетку.

— Підключай, я тримаю, — гаряча рука алійця вдарила струмом.

— В-вона помре? — від сопрано позаду на спині заворушились мурахи.

— Тільки не на моєму чергуванні.

Помічник навпроти хмикнув, а от мій словесний ентузіазм швидко спорожнився. Повного доступу до медичного профайлу немає. Ті загальнодоступні крихти інформації, мало чим допоможуть. Від мене ніякої користі.

— Емро, у неї є на щось алергія? — перехопив ініціативу Таран, але жінка чи то не почула, чи то не знала, бо мовчала й плакала. — Імпланти в грудній клітці? Мм… Ясно.

— Облиш її.

— Симптомів атопії не бачу, імплантів – теж, — резюмував Таран після поверхневої пальпації. — Дозування виставила?

Я угукнула і ще раз перевірила список призначень. Більшість з них – препарати з мінімальним шансом напоротись на алерген. Але така ймовірність все рівно зберігається. 

— Теа, не тягни!..

Реаніматор допомагає у дев’яносто п’яти випадках зі ста. Цей не став винятком. Коли стан пацієнтки стабілізувався, я сповзла на підлогу разом зі своїми випадковим помічником, слухаючи його хрипке, надсадне дихання. Погляд впертся в чоловічі ступні з трохи кривуватими пальцями, грубими п’ятами і жилами на верхній частині ступні. Ходить босий, так і легені викашляти недовго.