Івлін Во - Жменя праху

відчувались аж тоді, коли, насмоктавшись, вони відпадали й лишали червоний болючий пухир з чорного цяткою посередині. Тоні й доктор Мессінджер весь день не скидали бавовняних рукавичок і муслінових сіток, що звисали з-під капелюхів. Потім вони стали казати двом жінкам, щоб сиділи біля їхніх гамаків і обмахували їх гілками. Найменший подув відганяв мух, та як тільки Тоні й доктор Мессінджер засинали, жінки переставали махати, і вони зразу прокидались від сотень укусів. Індіанці терпіли мух, як корови гедзів,— покірливо, але час від часу шалено ляскали себе по плечах та стегнах.

Після смерку ставало трохи легше, бо в цьому таборі москітів було мало, але вампіри цілу ніч билися в їхні сітки.

Індіанці не хотіли полювати в цьому лісі. Казали, що тут нема дичини, але доктор Мессінджер пояснив Тоні, що вони бояться злих духів племені пай-вай. Харчі танули швидше, ніж розраховував доктор Мессінджер. Під час походу важко було наглядати за припасами, і тепер не вистачало мішка фаріньї, півмішка цукру й мішка рису. Доктор Мессінджер запровадив суворе раціонування; він сам видавав пайки, відміряючи все емальованим кухлем; але й тоді жінки примудрялися за спиною в нього красти цукор. Доктор Мессінджер з Тоні майже докінчили ром; лишилась одна пляшка, яку берегли для якихось надзвичайних випадків.

— На самих консервах далі не можна,— невдоволено сказав доктор Мессінджер.— Треба, щоб чоловіки щось уполювали.

Але індіанці сприйняли цей наказ із похмурим, байдужим виразом і не зрушили з місця.

— Тут нема птах, нема звір,— пояснила Роза.— Усе пішло. Може, піймай риба.

Та індіанців годі було умовити, щоб вони щось зробили. Вони бачили мішки й пакунки з їжею, навалені на березі; коли все оце поїдять, тоді, мовляв, буде час полювати й рибалити.

Вже треба було робити човни.

— Це напевне басейн Амазонки,— сказав доктор Мессінджер.— Мабуть, ця річка впадає в Ріу-Бранку або в Ріу-Негру. Пай-ваї живуть понад берегом, а Місто, судячи з усіх переказів, стоїть десь нижче по річці, на одній з її приток. Коли ми дійдемо до першого селища пай-ваїв, то зможемо знайти там провідників.

Човни робили з кори. Три дні розшукували великі й прямі дерева. Зрубали четверо дерев і обробляли їх на місці, розчистивши хащі на кілька футів довкола. Кору знімали широкими ножами; на це пішов ще тиждень. Працювали індіанці терпляче, але невміло; знімаючи кору з одного дерева, попсували її. Тоні й доктор Мессінджер не могли їм допомагати: весь той тиждень вони стерегли цукор від жінок. Чоловіки ходили по табору та в довколишніх хащах зовсім нечутно; босі ноги наче зовсім не торкались опалого листя, голі плечі не ворушили переплетеного гілля; мова їхня була скупа й тиха, вони ніколи не теревенили й не сміялися з жінками, лише зрідка щось буркали, працюючи. Тільки раз вони розвеселились — коли в одного, що обдирав кору, ковзнув ніж і глибоко врізав пучку великого пальця. Доктор Мессінджер помазав рану йодом і перев’язав. Відтоді всі жінки почали чіплятися до нього, щоб мазав йодом подряпини на руках і ногах.

Двоє дерев обдерли одного дня, третє — наступного (те, котре пошкодили), а четверте ще через два дні: воно було найбільше. Коли вся кора була відокремлена від деревини, четверо чоловіків стали обабіч стовбура й стягли з нього кору. Вона відразу скрутилася в порожнистий циліндр, який індіанці віднесли до річки й спустили на воду, прив’язавши ліаною до дерева.

Зробити із знятої кори човни було неважко. Четверо індіанців розтягували її на боки, а двоє вставляли розпірки. Кінці лишили відкритими і трохи загнули вгору, щоб вони здіймались над водою (коли човен був навантажений, він осідав у воду всього на один-два дюйми). Потім індіанці заходилися робити весла з однією лопаттю; це теж було нескладне діло.

Доктор Мессінджер щодня допитувався у Рози:

— Коли будуть готові човни? Спитай чоловіків.

І вона відповідала:

— Зараз.

— Скільки днів? Чотири? П’ять? Скільки?

— Ні, небагато. Човен кінчай зараз.

Нарешті стало видно, що робота кінчається, і доктор Мессінджер почав готуватися до від’їзду. Він розібрав припаси, поділивши відібране на дві частини; вони з Тоні мали сидіти в різних човнах, кожен брав з собою рушницю з патронами, фотоапарат, консерви, товари для обміну та особисті речі. На третій човен, у якому мали пливти самі індіанці, вантажили борошно, рис, цукор, фарінью та харчі для індіанців. Усі припаси не вміщалися в човни, тож «аварійний запас» склали трохи вище на березі.

— З нами поїде восьмеро. Четверо лишаться з жінками стерегти табір. А як дістанемось до пай-ваїв, далі все буде просто. Тоді макуші хай вертаються додому. Сподіваюсь, вони не розікрадуть наших припасів. Тут нема нічого ласого для них.

— А може, взяти з собою Розу — як перекладача?

— Так, мабуть, треба взяти. Я скажу їй.

До вечора все було готове, крім весел. І, коли запала рятівна пітьма, Тоні й доктор Мессінджер поскидали рукавички та сітки, що цілий день заважали їм, і покликали до себе Розу.

— Розо, ми хочемо взяти тебе з собою. Ти нам потрібна, щоб розмовляти з чоловіками. Зрозуміла?

Роза не відповіла. На її обличчі, освітленому ліхтарем, що стояв на ящику між ними, не було ніякого виразу; на очах тінь від випнутих вилиць, довгі патли прямого волосся, ріденька мережка татуювання на лобі й на губах, опасиста постать у брудній ситцевій сукні, криві брунатні ноги.

— Зрозуміла?

Та Роза все мовчала, вона неначе вдивлялась понад їхніми головами в темний ліс, але очі ховались у тіні.

— Слухай, Розо, всі жінки й четверо чоловіків лишаться тут у таборі. Восьмеро чоловіків попливуть човнами до селища пай-ваїв. І ти попливеш. Як допливемо до пай-ваїв, чоловіки й ти вернетесь до табору, до решти. А потім додому. Зрозуміла?

Роза нарешті заговорила:

— Макуші не ходи з пай-вай.

— Я не прошу тебе, щоб ти йшла з пай-ваями. Ти з чоловіками довезеш нас до пай-ваїв, а потім вернешся до макуші. Зрозуміла?

Роза підняла руку й окреслила нею коло, що охоплювало табір, стежку, якою вони прийшли, і широку савану позаду.

— Макуші там,— сказала вона. Потім підняла другу руку й махнула в той бік, куди текла річка.— Пай-вай там. Макуші ніколи не ходи з пай-вай.

— Слухай же, Розо. Ти розумна жінка. Ти два роки жила з чорним джентльменом, містером Форбсом. Ти любиш сигарети...

— Так, дай сигарети.

— Ти попливеш із чоловіками, і я дам тобі