Анна Стоун - Леді Вольфрам , Анна Стоун

Розділ 16. Шторм

Рада

 Весела та щаслива Рада стояла на палубі корабля. Її довге розпущене волосся тріпав вітер. Була чудова погода, за такого вітру вони через декілька днів прибудуть у порт Вольфера.

За час нового плавання у Ради жодного разу не виникло проблем з командою. Усі без виключення були привітними та радо вели з нею бесіди коли був час. Дівчина показувала їм деякі заклинання родової магії. Їй подобалося бачити захват у їхніх очах. Подобалося бути сильною та цікавою. 

Зітхнувши, дівчина повернулася до своєї каюти. На цьому кораблі вона відчувала себе у безпеці. Надвечір температура впала, насувалася гроза.

Закутавшись у ковдру, Рада намагалася знов заснути. За ілюмінатором накочували великі хвилі. Підклавши під щоку руки Рада з тугою дивилася на них. Годину тому дівчина підійшла до капітана, щоб запропонувати свою допомогу, але він відмовився. Команда була набагато вправніша у цьому, вона б тільки заважала їм. 

Буря не вщухала, тільки набираючи обертів. До Ради долинало злісне завивання вітру, хвилі, здавалося, стали ще більшими. Дівчина побоялася спати, адже вона не знала, як далі поведеться стихія. Можна було прокинутися на океанському дні, а цього дуже не хотілося.

Одягнувшись, вона поспіхом заплела косу і, накинувши плащ, вийшла з каюти. Дівчина помітила недалеко корабель із порваними вітрилами. У нього були зламані щогли.

Рада оторопіла.

— Пані Леді Вольфрам! Поверніться до своєї каюти! — почувся голос матроса, ім’я якого вона не запам’ятала.

— Що сталося? Я хочу допомогти! — спробувала перекричати вітер дівчина.

— Ми побачили сигнал від того корабля! Але ніяк не можемо до нього безпечно дістатися! Там жінки та діти! Чи може ваша магія щось зробити зі стихією?

Майже не кліпаючи Рада дивилася на корабель, що без сумнівів тонув. На жаль вона була безсила проти такої кількості води. З того, що вона вже знала, вони не могли спустити на воду шлюпки, бо вони просто розбилися б. Підтягнути корабель до них також було небезпечно. Шанс, що він пошкодить їм борт був набагато більшим ніж те, що вони зможуть пересадити усіх пасажирів та команду. 

Але стояти та дивитися, як корабель тоне вона не могла. Неприємне відчуття знов з’явилося десь у шлунку — відчай, злість через брак знань. Вона нічим не могла допомогти. Їй треба більше вчитися, і якщо ситуація повториться бути корисною. Матір напевно могла б щось вигадати. Вона ж якось плавала цими водами цілих сім років.

Рада стиснула губи. Згадка про матір була зараз не доречною. Аж раптом їй у голову прийшла здавалося геніальна ідея.

— Я можу створити бульбашку навколо шлюпки! Так ми зможемо опинитися на тому кораблі та забрати їх сюди! — дівчина напружено думала. — Можу спробувати левітувати!

— Ви випадково не вмієте створювати портали? — спитав чоловік. Рада похитала головою. Навряд це вмів хоч хтось. — Ну тоді спробуємо левітацію. Якщо ви готові ми прив’яжемо вас на всяк випадок.

Рада кивнула. Це була найважча ніч, що траплялася у неї коли-небудь. Вже за десять хвилин вона була мокра до нитки та втомлена. До цього дівчина ніколи не думала, що може взяти під контроль стихію. Не все виходило добре, декілька разів вона лиш завдяки мотузці прив’язаній навколо талії не опинилася у крижаній воді. 

Вода та повітря були стихіями її роду. Колись сирени Солонгтон жили на острові та вільно користувалися своїм даром. Їм не було рівних у повітрі, їх боялися, ними захоплювалися. Але потім вони вирішили змінити природу на корону. 

Хоча здається холодний розум їм так і не вдалося опанувати. У них починала кипіти кров кожен раз коли поряд з’являлося щось цікаве. 

Негода навіть не збиралася вщухати. Серед команди все частіше лунали слова, що це кара Вульм. Ніби богиня на щось гнівається, тому й не дає негоді вщухнути. Рада не вірила в це. Боги лиш вигадка, щоб керувати людьми.

* * *

Дівчина ледве трималася на ногах, виснажена постійним чаклуванням заклинань. Рада знов спустилася до кают. Під ногами в неї вже хлюпала вода. Вони спочатку намагалися допомогти залатати пробоїну, але вона виявилася завелика.

 На дівчину крижаними хвилями накотив страх. Вона гнала його далі, намагаючись не піддаватися поганим думкам. Вона страшенно боялася потонути.

Пробігши каютами, Рада зібрала всіх пасажирів, що залишилися та наказала їм негайно виходити. Ті були налякані не менше за неї. На одному з нижніх ярусів корабля, дівчина почула дитячий плач. Покрутивши головою Рада побігла на крик. У маленькій каюті на столі, обхопивши руками коліна, сидів восьмирічний хлопчик і голосно плакав.

Взявши його на руки, дівчина ще раз обійшла нижні каюти та піднялася на палубу. 

— Усе добре, чуєш?! Скоро ти будеш у безпеці!

Усю наступну ніч Рада допомагала постраждалим. Корабель врятувати не вдалося, він затонув і через кілька хвилин негода почала вщухати.

Мати хлопчика, якого вона врятувала невдовзі знайшлася. Їх поселили в каюту до Ради.

*  * *

Корабель йшов до міста Вольфер, у королівство Роен. Там знаходився найбільший порт на материку.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍