Марі-Анна Харт - Драена: Шлях до пророцтва, Марі-Анна Харт

— Чому ти не насолоджуєшся?

З цими словами поруч із нею з’явився бармен. Він стояв, спершись на стіну, уважно вдивляючись у її обличчя. Його очі поблискували в сутінках – цікаві, трохи насмішкуваті, але в них не було злого умислу.

Кейт повернула голову, глянувши на нього.

— Що?

— Усі тут заради задоволення, — чоловік знизав плечима. — Але ти виглядаєш так, наче тільки-но втекла з поля бою.

Вона гірко всміхнулася.

— Можливо, так і є.

Бармен примружився, ніби намагаючись зрозуміти, про що вона.

— Якщо тобі потрібно щось міцніше, я можу запропонувати.

Кейт зітхнула й опустила погляд. Алкоголь? Він не допоможе забути цей погляд… цей клятий погляд Ділана, який тепер переслідував її навіть тут, у холодній темряві.

Бармен вглядався в неї, його погляд став більш уважним, і він, здавалося, почав розуміти, що не все так просто, як могло б здаватися. Він крокував ближче, не знижуючи темпу, і, не зводячи очей з Кейт, мовив:

— Невже перевертень настільки розчарував тебе?

Ці слова пробили її, немов холодний вітер. Вони були точними, як стріла, і наче відкривали перед нею рану, про яку вона ще не була готова говорити. Кейт відчула, як її груди стискаються, а горло різко стає сухим.

Вона підняла погляд і зустріла його очі — не настільки проникливі, як у Ділана, але достатньо гострі, щоб побачити біль, який вона намагалася приховати.

— Ти не розумієш, — промовила вона з слабким усміхом, але її голос звучав тьмяно, як відлуння болю. — Це не про нього. Це про мене.

Бармен не сказав більше нічого, лише злегка нахилив голову, ніби даючи їй зрозуміти, що він розуміє. І Кейт, відчуваючи, як важка напруга поступово спадає, вперше за довгий час відчула, що, можливо, її хоч хтось розуміє.

Кейт зробила паузу, її погляд став відсутнім, як вона втягувала в себе важке повітря, щоб зібратися з думками. Вона подивилася в очі бармену, відчуваючи, як тяжкість розпачу знову повертається до неї.

— Я побачила, — вона прошепотіла, — що він соромиться того, що між нами.

Бармен нічого не сказав, але його погляд став м'якшим. Він наче дав їй час обдумати це, час визнати, що вона не одна в своїх почуттях.

— Можливо, він не готовий до того, що відбулося, — додав він, все ще спостерігаючи за нею, як за людиною, що щойно зламалася, але ще має силу піднятися.

Кейт зітхнула і кивнула. Її губи затремтіли, але вона не дозволила сльозам виступити.

— І я теж не готова, — промовила вона тихо, як до себе. — Але це не має значення.