Марі-Анна Харт - Драена: Шлях до пророцтва, Марі-Анна Харт

Смак забороненого

Кейт відчувала, як хвилі збудження огортають її, змушуючи кров вирувати в жилах. Вона не мала бажання боротися з цим — не сьогодні. Його тіло було поруч, гаряче, напружене, сповнене звірячої сили. Вона мала б відштовхнути його, та замість цього її пальці самі потягнулися до нього, пробігаючи по гарячій шкірі, відчуваючи кожен вигин його мускулистого тіла.

Він торкнувся її руки, і цей легкий дотик викликав у ній цілу бурю. Його пальці, грубі та сильні, ковзнули по її зап’ястю, залишаючи за собою ледь відчутний жар. Подих перехопило. Її тіло ніби впізнавало його — не розумом, а на рівні чистого відчуття.

Губи майже випадково ковзнули по її шиї — гарячі, обпалюючі, нетерплячі. По шкірі пробігли мурашки, а всередині щось вибухнуло, розливаючи хвилі гарячого тремтіння. Вона вперше дозволила собі забути, хто вони, що між ними прірва. Дихання стало важчим, торкання — сміливішими.

Його руки притягнули її ближче, так, що вона відчула кожен рух його грудей, кожен удар серця. Її пальці заплуталися у його волоссі, і вона мимоволі притиснулася до нього ще сильніше. Дотики стали пристраснішими, губи — жадібнішими. Це було божевіллям. Але їй було байдуже.

У цю мить існували тільки вони. Тільки гарячі поцілунки, шаленство бажання, що наростало між ними, і цей неконтрольований вир, у якому вони тонули разом.

Його руки ковзнули по її спині, притискаючи ще ближче. Від дотику до гарячої шкіри всередині неї спалахнув вогонь, що розгорався з кожним наступним рухом. Пальці Ділана нетерпляче знайшли застібку на її одязі, а потім – легке, повільне ковзання тканини по її шкірі.

Кейт навіть не намагалася опиратися. Вона лише відчувала, як його пальці залишають гарячі сліди, повільно, методично звільняючи її тіло від зайвого. Її подих ставав уривчастішим, а серце калатало так сильно, що, здавалося, він міг чути кожен удар.

Коли її оголена шкіра торкнулася прохолоди повітря, Ділан зупинився на мить, оглядаючи її поглядом, від якого тіло Кейт затремтіло. Він ніби насолоджувався цією миттю, запам’ятовував її, перш ніж знову нахилитися ближче, дозволяючи губам торкнутися її плеча, шиї, ключиць.

Його руки обвели її талію, підхопили і плавно опустили на ліжко. Постіль була м’якою, холодною, але тепло його тіла, що нависало над нею, змушувало все навколо втрачати значення. Його губи продовжували лишати гарячі сліди на її шкірі, спускаючись нижче, доводячи її до межі, змушуючи забути про все, окрім цього моменту.

Кейт більше не думала, не намагалася шукати логіку в тому, що відбувається. Вона віддалася відчуттям – нестримним, палким, нездоланним.

Поцілунки ставали все пристраснішими, сповненими бажання, що наростало між ними, як вогонь, який нічим не загасити. Кейт відчувала, як її тіло тремтить від кожного дотику, як жар пробігає по шкірі, змушуючи забути про все на світі. Вона запустила пальці у волосся Ділана, втягучи його ближче, дозволяючи їхнім тілам злитися у єдиному ритмі.

Та в якийсь момент, коли вона розплющила очі, її погляд зустрівся з його. І те, що вона побачила там, змусило її завмерти.

У його очах не було звірячої пристрасті, не було самозабуття чи жаги. Там був сором. Глибокий, пронизливий, майже болісний.

Цей вираз обпалив її сильніше за будь-який дотик. Ніби холодна хвиля накрила її, вириваючи з цього солодкого туману. Вона відчула, як його руки трохи ослабли, як його подих змінився, став нерівним.

Чому? Чому він дивився на неї так?

Кейт відчула, як щось важке осіло в її грудях, змушуючи серце стискатися. Вона не відштовхнула його, не сказала жодного слова. Просто продовжувала дивитися й чекати, що він скаже щось… що пояснить цей погляд. Але Ділан мовчав.

Кейт завмерла, не зводячи з нього очей. Сором у його погляді пронизав її, наче холодний вітер, що вривається у вогонь і гасить його одним подихом. Вона відчула, як все всередині неї обривається, розсипається на шматки.

Ще мить тому вона горіла, тонула в пристрасті, дозволяла собі забути, хто вони і що між ними. Але тепер… тепер усе це зникло. Вона більше не відчувала жару його дотиків – тільки холод.

Її руки, ще кілька секунд тому тремтячі від бажання, тепер впевнено вперлися в його груди. Одним різким рухом вона відштовхнула його від себе.

Ділан не чинив опору. Він навіть не намагався її зупинити. Просто дивився на неї – винувато, мовчки, дозволяючи їй відійти.

Кейт різко піднялася з ліжка, вихопила з підлоги свій одяг і, не озираючись, попрямувала до дверей. Кожен її крок лунав у тиші, неначе удари серця, що били зсередини, намагаючись вирватися назовні.

Вона не знала, що саме її розлютило більше – цей погляд, його мовчання, чи те, що вона сама дозволила собі зайти так далеко.

Ручка дверей була холодною, як і її пальці. Вона різко відчинила їх і, не сказавши ні слова, вийшла з кімнати.

Кейт глибоко вдихнула нічне повітря, намагаючись упоратися з хаосом у голові. Холодна темрява обіймала її, але навіть це не могло заглушити вогонь, що ще палахкотів десь усередині. Її пальці тремтіли, а серце все ще билося в скаженому ритмі, неначе не розуміло, що все вже скінчилося.

Вона провела долонею по обличчю, змушуючи себе заспокоїтися. Але як? Як, коли її розривали суперечливі почуття – лють, сором, розчарування... і щось ще, що вона не хотіла називати?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍