Ірина Мальчукова - Антресолія – країна забутих бажань, Ірина Мальчукова

Фея-фей, відчуваючи, що падає, розпластала крила і вистрілила пір'ям. Крапельки крові рубіновим інеєм вкрили небо, присоромили його. Пір'я-стріли, вальсуючи, пронизували Тінь, немов метелика, і пришпилювали її до небосхилу.

Паралізована Тінь волала і розхитувала небо, намагаючись вивільнитися. Нічне покривало тріщало по швах, а фіолетові пір'я-зірки сміялися і кліпали, зустрічаючи рубінову зорю.

– Аратс! Де моя Аратс?! – вперше за тисячі років злякалася Стара, втративши свою Тінь.

Перекинутий казанок постукував по підлозі, ховаючи світло, що рвалося зсередини, але марно: червоні, білі, жовті промінчики наполегливо проникали в кімнату і будили серця. Відьма відірвалася від Книги, кинулася до казанка, який все ще намагався приглушити світло, захищаючи його, точно квочка своє гніздо.

– Так ти мене зрадив?! – вигнувши брову, запитала Чаклунка. – Любиш, значить, світло?!

– Ні, господине, ні! – виправдовувався казанок, відскакуючи від хазяйки в кут.

– Якщо світло любиш, отримай тоді вогонь! – пообіцяла Стара і розтулила рота, щоб випустити полум'я.

– Ні, господине, ні! – все повторював охоплений вогнем горщик, який, немов свічка, обпливав хвилями розплавленого металу.

– Ні! Ні! Ні! – вистукували полонені серця. Книга шурхотіла сторінками, відмахуючись від диму, що вкрив лігво Відьми...