Філіп Рот - Американська пастораль

гвардії, а невеликий літачок, пролітаючи над заводом, де виробляють боєприпаси, скидає на нього дві бляшанки, начинені порохом. Бомби підкладають у будівлі коледжів університету Вісконсину. В Чикаго бомба знищує меморіал поліцейським, загиблим під час заворушень у Гаймаркеті. У Нью-Гейвені хтось підриває бомбу в будинку судді, який веде процес над дев’ятнадцятьма членами організації «Чорні пантери», яких звинувачують у підготовці вибухів у кількох магазинах, управлінні поліції та на залізничному вокзалі. Бомби підкладають в університетські корпуси Орегону, Міссурі й Техасу. В супермаркеті Піттсбурга, в нічному клубі Вашингтона, в залі судових засідань штату Меріленд — усюди бомби. В Нью-Йорку ціла серія вибухів: на пірсі, до якого причалюють кораблі «Юнайтед фрут лайн», у Мідлендському морському банку, у Промисловому тресті, у «Дженерал моторс», у мангеттенській штаб-квартирі «Мобіл ойл», в Ай-бі-ем, у компанії «Дженерал телефон енд електронікс». Підірвано призовний пункт у центрі Мангеттена. Підірвано кримінальний суд. Три пляшки з «коктейлем Молотова» влітають у вікна школи на Мангеттені. Вибухають бомби в банківських сейфах у восьми містах. Десь там неодмінно мала бути вона. Вони знайдуть Риту, схоплять її на гарячому — пов’яжуть усю їхню банду, і вона виведе його до Меррі.

Щовечора він сидить у піжамі на кухні й чекає, що за вікном от-от майне її смагляве від сажі обличчя. Він сидить сам-один і чекає повернення свого недруга — Рити Коен.

У Лас-Веґасі підірвано літак ТВА. Бомба вибухає на «Квін Елізабет». Бомба вибухає в Пентаґоні — у жіночій вбиральні на четвертому поверсі, в тому крилі, де міститься Командування військово-повітряних сил Пентаґону! Невідомий терорист залишив записку: «Сьогодні ми атакували Пентаґон, кубло американської воєнщини. Так ми реагуємо на ситуацію, коли США посилено атакують в’єтнамців з моря і з повітря, міноносці та крейсери блокують гавані Демократичної Республіки В’єтнам, а Вашингтон планує подальшу ескалацію військових дій». Демократична Республіка В’єтнам — якщо я ще хоч раз почую ці слова, клянуся, Сеймуре, я збожеволію! Це їхня донька! Меррі підклала бомбу в Пентаґоні.

«Т-т-тату! — у кабінеті, крізь стукіт швейних машин, він чує цей голос. — Т-т-тату!»

За два роки після її зникнення стається вибух бомби в розкішній будівлі в стилі грецького Відродження, в одному з найспокійніших районів Ґринвіч-віллідж: потрійний вибух і пожежа — і зі старовинної цегляної будівлі на чотири поверхи лишаються руїни. Будинок — власність заможного нью-йоркського подружжя, яке відпочиває на Карибах. Після вибуху з тієї будівлі ледь вилазять двоє оглушених дівчат. Вони в саднах, порізах, одній, що залишилася без одягу, судячи з описів, років шістнадцять-вісімнадцять. Обох пускає до себе сусідка. Дає їм сякий-такий одяг, але поки вона навідується у зруйновану будівлю глянути, чи не потрібна ще комусь допомога, за дівчиськами й слід прохолов. Одна з них — двадцятип’ятилітня дочка власників підірваного будинку, член радикального революційного крила «Студенти за демократичне суспільство», що йменують себе «везерменами». Особа другої не встановлена. Друга — Рита. А може, й Меррі. Вже й сюди її затягнули!

Цілу ніч він чекає на кухні, що прийде дочка і те дівчисько-«везерменка». Тепер вже можна не боятися: спостереження за домом і фабрикою, прослуховування телефонів зняті більше року тому. Тепер тут не страшно з’являтися. Він розморожує пакет із супом, якщо вони захочуть їсти. Вертається думками в ті часи, коли вона зацікавилася природничими науками. Дон розводила худобу, дівчинка вирішила, що буде ветеринаром. На вибір Меррі уплинуло й те, що вона заїкалася, бо коли вона зосереджувалась на якійсь справі, на ретельному виконанні конкретного завдання, мова її трохи кращала. Жодні батьки у світі не змогли б побачити якийсь зв’язок між цим захопленням і бомбами. Будь-хто проґавив би таку паралель — не він один. Її цікавість до наук була цілковито невинною. Все в ній було невинним.

Тіло молодого чоловіка, знайдене на згарищі, було ідентифіковане наступного дня: колишній студент Колумбійського університету, давній учасник бурхливих антивоєнних демонстрацій, засновник «Скажених псів» — радикального крила «Студентів за демократичне суспільство». Ще через день встановлена особа другої втікачки з місця вибуху: теж радикальна активістка, але не Меррі — двадцятишестирічна дочка нью-йоркського адвоката, який дотримувався лівих поглядів. Ще більше лякає новина про новий труп, знайдений під руїнами будинку в Ґринвіч-віллідж, — фрагмент тіла молодої жінки. «Тіло другої жертви не вдалося ідентифікувати одразу, і медексперт доктор Елліот Ґросс сказав: “Потрібен час, щоб ми могли сказати, хто це”».

Її батько, який сидить один за кухонним столом, знає, хто вона. Шістдесят шашок динаміту, тридцять капсулів, начинка саморобних бомб — напхані динамітом дванадцятидюймові трубки — усе це було знайдено за якісь двадцять футів від тіла. Колись трубка, начинена динамітом, убила лікаря Гемліна. Вона складала нову бомбу, десь помилилася — і висадила в повітря дім у Нью-Йорку. Спочатку Гемлін, а тепер сама. Що ж, їй таки вдалося здивувати це повне сюрпризів містечко — і ось результат. «Доктор Ґросс підтвердив наявність на тілі проникаючих поранень, спричинених цвяхами, що, за даними з поліцейських джерел, свідчить про те, що дану бомбу планувалось використати не як звичайний вибуховий пристрій, а як знаряддя вбивства».

Наступного дня — нові повідомлення, цього разу про вибухи на Мангеттені: три будівлі підірвані одночасно десь о 13:40. Той фрагмент тіла належав не їй! Меррі жива! Вибух і цвяхи пошматували не її, а когось іншого! «В результаті отриманого телефоном попередження поліція прибула до будівлі о 13:20 та евакуювала до вибуху 24 охоронці та інших осіб із числа обслуговуючого персоналу». Не інакше, як мангеттенська підривниця та її римрокська «колега» — одна й та сама особа. Якби вона додумалася попередити по телефону про вибух першої бомби, то ніхто б не загинув, а її не шукали б, інкримінуючи вбивство. А отже, як мінімум вона чогось навчилася, як мінімум, вона жива, і він недарма тут, на кухні за столом, щоночі чекає, як за вікном майнуть вона і Рита.

Він читає про батьків двох дівчат, які зникли безвісти і розшукуються у зв’язку з вибухом «грецького» дому. Мати і батько однієї з них звертаються до своєї дочки з екранів телевізора та благають сказати, скільки людей було в будинку на момент вибуху. «Якщо там більше нікого не було, — каже мати, — пошуки можна припинити, не чекаючи, поки всі стіни в домі розвалять. Я вірю в тебе, — звертається мати до зниклої дочки, яка з компанією друзів перетворила нью-йоркський будинок на фабрику бомб, — і знаю, що ти не хотіла б примножувати смуток, спричинений цієї драмою. Будь ласка, прошу,