Артур Сіренко - Холодне Сонце, Артур Сіренко

Темні спогади Сонця
Про віки невблаганної тьми,
Коли світло було далеким
І світ не пізнав себе.
Світлі спогади Сонця
Про почвар, що вовтузились
У намулі теплому
Часів папороті,
Про людей, що ліпили глеки,
Шанували коней і світло, 
І мислили зорями. 
Коли світ ще був молодим, 
Коли простір міряли кроками,
А час – летом стріли,
Коли ножі були кольору тіла,
А тіла кольору глеків, 
А глеки кольору Сонця,
Тоді жили люди,
Які заперечили тьму. 
Мандруючи шляхом зірок-звірів,
Відчуваючи Порожнечу 
Як Першопочаток,
Відчуваючи себе смолоскипом,
Відчуваючи в собі Вічність,
Сонце згадує нас. 
Несемо йому медову офіру – 
Требу кольору Сонця – 
Ми – нащадки гелонів
Сонцепоклонників.