Лариса Лешкевич - Від вічного кохання лише неприємності, Лариса Лешкевич

23.2

– Напевно, я все таки вийду за тебе заміж! – заявила  Гайя ввечері, у ресторані, – Але спершу треба трохи пізнати одне одного…

– Де ти хочеш жити після весілля? – спокійно запитав Макс, вивчаючи меню, – Тут чи в Ріо? А, може, у Швейцарії? Вибирай будинок, і я його куплю.

– Та я й сама можу купити... 

Макс зачекав, поки офіціант, який приймає замовлення, відійшов  від їхнього столика, і сказав:

– Я дорослий чоловік, Гайя, мені потрібно любити дівчину фізично. Сподіваюся, це теж входить у твою пропозицію краще пізнати одне одного.

–  Я ще не вирішила… 

– Будемо прогулюватися, тримаючись за руки? – поцікавився Макс.

Гайя подивилася в його темні жагучі  очі.

–  А тебе це не влаштовує?

–  Я не проти, –  м'яко посміхнувся Макс, – але мені потрібен секс. Він потрібен мені часто. А ти  така  гарна… Дуже гарна… 

– Я тебе не обмежую. Якщо ти не можеш без цього обходитися, то заведи собі дівчину за своїми потребами, але одну, не більше, – спокійно відповідала Гайя. 

Вона навмисне дражнила його, хотіла подивитися, на що він здатен.

–  Хм, яка ти щедра! – криво посміхнувся Макс. 

– Спати разом будемо тільки після весілля. Це не забобон, це –  моє бажання, –  продовжувала знущатися Гайя.

– Дуже дивне бажання! – не здавався Макс. – Чому б нам не почати з легких поцілунків і пестощів? А потім ти сама вирішиш,  хочеш ти мене чи ні. Я даю слово, що зупинюся будь-якої миті, варто тобі тільки зажадати! Послухай… –  і замовк.

Офіціант приніс заказані  страви, потім із важливим виглядом налив Максу в келих вина, а Гайї –  холодного  соку зі спітнілого графина.

– Послухай, – повторив хлопець, тільки-но офіціант забрався геть, – не відкидай мене ось так одразу.  Хіба я  тобі не подобаюсь?

– Не знаю! –  безжально промовила Гайя, – мені потрібен час, час, час! –  вона  зробила ковток і додала, дивлячись на Макса поверх тонкої склянки. – Бачиш, ми вже не розуміємо одне одного. 

– Чому я маю спати з іншою жінкою, якщо маю наречену? – запитав той. Мені не зрозуміла твоя впертисть. Адже ми все одно одружимося.

– Я не давала тобі конкретних обіцянок! І запам'ятай на майбутнє: я не збираюся підкорятися чоловікові! 

– А  мене запевнили, що в тебе  лагідний  і поступливий характер! – всміхнувся Макс, розуміючи: з них двох комусь слід тримати себе в руках, бо його бразильська кров теж починала закипати.

– Я  лише хочу, щоб ти зрозумів, –  Гайя пом'якшила голос, – зі мною не буде легко! 

– Ти кохаєш іншого,  так?

–  Я не збираюся говорити про нього з тобою.

–  І не потрібно. До того ж, це, здається, заборонено?

Гайя зітхнула, тикаючи виделкою в рибний салат.

Вона вже пошкодувала, що втекла від Тешеба. Це було імпульсивне рішення – її душила образа і бажання довести Тешебу, що вона вільна, що прекрасно обійдеться і без його любові. 

А тепер вона починала розуміти, що зробила, по суті, жахливо дурний вчинок. 

Навіщо втекла  таємно, підкинувши прощальну записку? Потрібно було піти  відкрито, у присутності Тешеба, зарозуміло задерши ніс. 

Раптом  він би впав  на коліна, благаючи її залишитися?

Гайя придушила нервовий смішок, вдаючи, що захоплена їжею, і нишком роздивлялася Макса, який витончено розрізав ножем кривавий стейк. 

Кого вона хотіла обдурити? Розмріялася, що Тешеб сприйме серйозно її заяви про гордість і почуття власної гідності, що раптово нахлинуло? 

На що вона сподівалася, тікаючи з Ріведи? На те, що Тешеб одразу ж дізнається про це і негайно кинеться навздогін! 

Але минула вже  ціла доба, а він нічого не зробив. А вона страшенно за ним скучила і готова сама благати на колінах,  аби тільки  він забрав її назад.

Рибний салат застряг у горлі. Гайя відклала ніж із виделкою, відсунула тарілку. А може, Макс   правий,  і спроба вилікувати один струс іншим  не буде зайвою?

Макс відчув її напружений погляд і відірвався від стейка.

–   Чому ти на мене так дивишся? – спитав він.

–  Дивлюся... Твої слова мають сенс.

–  Які слова?

–  Про фізичне кохання, але... –  Гайя запнулася.

– Кажи, кажи! –  вигукнув Макс нетерплячим шепотом.

– Я не впевнена, але хочу спробувати. Тільки попереджаю цілком серйозно: у будь-який момент, ну до цього самого, до головного, якщо я скажу: "ні", ти зупинишся. Інакше я сама тебе зупиню...

– Я ж сам дав тобі слово, що так і буде! У будь який момент! –  весело відповів Макс. – Все! Вина більше не п'ю. Знімемо королівський номер у готелі?

– Ні, у мене вдома, – заперечила Гайя. 

–  Чи зручно? – злегка  спохмурнів  він. – Твої батьки...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍