Vit En - Влад і Марія Цепеш. Повернення додому, Vit En

Глава 3

1456 рік

День змінював день, а наші герої підростали. Владу було 17, а Айгюль 16 коли доля надіслала їм чергове випробування, яке в майбутньому і зблизить їх. 

Влад та Радо потрапили до турків близько 4 року тому, і проживали в іншу місці, в окремому яничарському корпусі, але після пожежі, яка охопила їх "новий дім", Мехмеду довелось перевезти їх ближче до себе.

В цілому, ставилися до них добре. Вони дружили з шехзаде і навіть навчалися разом з ними, в одній з найбільших шкіл палацу. А по вечорам вони билися на мечах, їх наставник був досить задоволений результатами обох хлопців.

Відносини Мехмеда та Айгюль ставали гіршими, і гіршими і тепер султан взагалі не хотів бачити цю дівку. 

Цей день був особливим. Уся султанська родина була в саду, Мехмед грав із молодшими дітьми. Старші діти ходили садом, а маленький шехзаде Джихангір неуміло їздив на коні, стараючись не звалитися з сідла.

–Валіде султан, матінко - схилила голову Айгюль в маленькому поклоні.

–Сідай поруч з нами - запропонувала Валіде, вказавши на вільне місце. 

Дівчина сіла на подушки поруч з ними і дивилася вдалину гордо піднявши голову, бджоли гули над вухом,сонце смалило, тому більшість присутніх попивали щербет, намагаючись спастися від жари .

— Ти вже бачила Владо та Радо, тих принців із Румунії?

—Валіде султан, ще не бачила, але потім схожу подивитися.

 —Даремно ти так, ти вже доросла і повинна потихеньку шукати вже собі чоловіка.

 —Якого чоловіка, мені всього 16, ще рано про заміжжя думати, я хочу навчатися, вчитель Алі бей задоволений моїми результатами.

— Якраз саме час, придивись до них, старший Влад на рік старший за тебе, дуже гарний і розумний хлопчина. Молодший Радо, теж непоганий і віком такий самий як ти, а навчання це зовсім не головне для молодої дівчини.

— Ну добре, якщо випаде нагода, я обов'язково познайомлюся з ними, але все ж таки навчання бажаю продовжити.

–Мг -відповіла русоволоса і подивилася на Хош'яр, стосунки у них завжди були хорошими, і вони дуже добре дружили.

– Прогуляюся садом, з вашого дозволу - трохи почервонівши сказала Айгюль, такі теми їй взагалі не подобалися, вона пішла, будучи в своїх думках у свої думки, яке заміжжя, ніби її хочуть спровадити з цього палацу ще раніше ніж старших сестер.

З-за куща вискочив кінь і швидко помчав прямо на дівчину, а Джихангір не міг зупинити його. Султана заплющила очі, як хтось відштовхнув її поваливши на землю, кінь промчав повз них, а за ним два вершники. Айгюль повільно розплющила очі і подивилася на хлопця, що притискає її до землі і дивиться прямо в її красиві, ніжні очі.

–Ти ... Ти не забилася? - хлопець підвівся і подав їй руку.

–Я ... - Вона подала йому руку у відповідь і вставши протерла очі. —Не боїтесь що вас накажуть, адже не можна чоловікам бачити родину султана. 

–О, нажаль сам султан і позвав мене сюди. Я Влад - він трохи посміхнувся їй.

–А Я ... Я Айгюль, приємно познайомитися.-відповіла вона і зніяковіло опустила очі.

Валіді з Хош'яр переглянулись.

–Між ними вже іскра, ми ще згадаємо мої слова, ці двоє вже один одному сподобалися-Сказала рудоволоса і подивилася на невістку.

–Хм, подивимося - посміхнулася Хош'яр і зробила ковток щерберта.

Покої султана

–Володарю, як ви й казали підготовка до походу майже закінчена.

–Добре, Омер - відповів він і подивився на карту.

 –Коли ми виступимо в похід? - спитав другий паша.

— Незабаром, а поки надішліть посла до Шессбурга, я хочу щоб князь і його синок вирушили з нами, запроси їх до Стамбула, сьогодні ж, хай доведуть нам що готові вбивати своїх же соратників, тільки тоді я повірю в їхні брехливі, лестливі слова .

–Як накажете - відповів посол, який завжди знаходився на подібних заходах, вклонився і вийшов виконати наказ свого господаря

   Вечір

 На заході сонця в невеликій прибудові до палацу сиділо двоє хлопців, Влад дивився у вікно ненависним поглядом. А Радо спокійно їв біля каміна.

— Як ти можеш так спокійно сидіти і їсти, коли нам треба якнайшвидше втекти? -Старший брат повернув голову.

— Ти забув сказати тобі треба втекти, а я лише прийняв це… Нам доведеться бути тут, тому краще змирись з цим.

–А як же слова батька? - Він підійшов ближче до Радо.

— А що слова батька, якщо ти не пам'ятаєш, він віддав нас сюди, за його наказом ми тут і я хочу лише полегшити собі життя, що й тобі зрозуміти бажаю!

Невідомо чим би закінчилася ця розмова якби у двері не постукали. Влад відчинив, до хати зайшла Айгюль. Обидва хлопці прихилили голови перед нею.

–У вас щось трапилося, султано? Що ви робите тут у такий пізній час? - сказав молодший брат і здивовано підняв брови.

–Я прийшла до вашого брата. -Айгюль трохи посміхнулася йому і повернула голову на Влада.

–Що ж ... Ви хочете тут говорити?

–Якщо можна на вулиці ... - Відповіла вона.

–Мг 

Парочка вийшла на вулицю.

 –Можете говорити зі мною на "ти", все ж таки це не офіційна зустріч. -сказала Айгюль.

 —Добре, про що ти хотіла поговорити? - підняв брову.

 —Я хотіла подякувати тобі, за те що ти врятував мене тоді в саду.

—А, ви про це, вам немає за що дякувати, пощастило просто що я тоді опинився в потрібному місці, в потрібний час.

 —Може прогуляємося? -запропонувала дівчина.

— Добре, — відповів він і вони разом прогулювалися садом, дивлячись на нічний Стамбул.

Через кілька місяців. Мармуровий павільйон. 

Туди зайшли двоє чоловіків, Мірча та Влад старший. Вони вклонилися перед ним.

— Нарешті ви приїхали, -сказав Мехмед.

–Ви викликали нас повелителю, відно справа важлива? -почав говорити Влад.

 –Так, ти і твій син вирушите разом зі мною в похід.

— Як вам буде завгодно -відповіли вони і переглянулися, ніби поглядами стримуючи один одного.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍