Mary Kons - Вороги чи майбутні коханці, Mary Kons

-Ну нарешті. Де тебе носить? Я вже в поліцію хотіла дзвонити!-закричала вона одразу.

-Та не кричи так! І без тебе голова розвалюється. Що вже сталося?

-Нагадаю тобі що нині батько знайомить нас з своєю майбутньою дружиною і її донькою. 

Я розпачливо застогнала. Уміє вона з перших слів кайф наламати і спустити з небес на землю.

-Катя, а я тут до чого? Хочеш щоб я знову з ним посварився або ще краще....врізав. 

Доречі ідея цікава. Можливо хоча б тоді батько зрозуміє всю необдуманість вчинку.

-Макс,не починай знову. Я не в більшому захваті ніж ти,але це наш батько. І якщо він хоче вдруге одружитися ми маємо його підтримати.

-Не ми,а ти. Я нагадаю що вчора він мав намір мене вбити. Це по перше. А по-друге це ти у нас його улюблена донька. Я ж поганий син без котрого йому було б простіше жити. А по третє,якщо ти не перейдеш до самої суті дзвінку то я зараз же його скину і телефон відкладу дуже далеко.

-Гаразд, в тебе є пів години щоб приїхати додому і бажано в нормальному вигляді. Ти доречі де знаходишся?

-Це досить чудове запитання. Я б з радістю хотів знати на нього відповідь. 

-Макс,ну ти серйозно? Ніби 22 роки а поводишся як немовля. Через пів години щоб був вдома. Бо тоді батько точно буде не радий.

-Це не мотивація. 

-Гаразд,тоді і мені також перепаде. А по друге подумай про те що батько може заморозити всі твої карти. Тоді залишишся без грошей,його краще не злити.

-Ой,ти читаєш моралі не гірше за нього. Добре. За пів години можливо буду вдома. 

Я скинув виклик і важко видихнув. Ох Катя. Краще б не піднімав дзвінок. Настрій з самого ранку спортився,чи....котра зараз година? Ну,влучніше сказати що обіду. Бо зараз ціла 12:10. На цвинтар нині пізніше поїду. Напевно. Якщо батько не вирішить ще сюрприз піднести. Насправді я і досі злий на нього,але вчора я встиг зрозуміти що на мою думку йому далеко начхати, тому я можу тільки змиритися. Хоча цю жінку я уже ненавиджу. 

Все ж я встав і знову задався питанням де знаходжуся. Знайшов свою футболку на землі,одягнув її і вийшов у єдині двері які тут були. Вихід повів у коридор і я почувши звуки насторожився. Куди в чорта мене занесло? Але коли пішов на звуки і побачив Божену то з полегшенням видихнув.

-Ти перший хто з усіх прокинувся. Інші четверо і досі солодко сплять.

-Бля,я нічого не пам'ятаю. З моменту коли ж Стасом у барі поспорив. 

-Тоді освіжу тобі пам'ять. Але моментами. У барі відбулося надто багато.

-Це наприклад що?-я напружився бо для того щоб я не пам'ятав минулого вечора я мав бути навіть не знаю з яким рівнем алкоголю у крові. І не думаю що я б був тоді милим і спокійним.

-Ну,якщо вибрати найлегше то ти ледь не сів за мотоцикл і не поїхав у море що було з-за баром. Але найбільше мені сподобалося те,як ти клинки підбивав до якоїсь старшої жіночки.

Я закрив свої очі руками. Більше ніколи не буду стільки пити. Це триндець.

-Божен,в тебе є якісь таблетки від голови? Вона зараз розколиться.Ще й Катя подзвонила щоб був вдома через пів години. -простогнав я.

-Ну,якщо хочеш встигнути то тобі треба просто зараз виїжджати. Навряд чи ти навіть порушуючи всі правила доберешся додому за пів години. Ми майже на іншому кінці країни.

Божена дала мені таблетку і воду,легше не дуже стало але....хоча б щось.

-Як нас сюди занесло? І що взагалі ми тут робимо? А найголовніше -ми де?

-Ну,занесло вітром попутнім. Ви з хлопцями вирішили влаштувати гонку,але змагатися на окремій території вам виявилося скучно тому вирішили поїхати на кінець країни. Майже до кордону. Ну,я все ж вас переконала що це надто небезпечно тому ви зупинилися на тому щоб з Києва доїхати до Одеса. Ближче до моря так би мовити.

Я розчаровано заплющив очі руками. Ну я навіть за годину додому не доїду. Хоча все ж цікавість взяла верх.

-І хто переміг?

-Якщо це єдине що тебе зараз цікавить тоді ти даун,Федорків. Зараз ми у квартирі моєї кузини,котра доречі не знає що ми тут. Вона поїхала в інше місто і завтра повертається. Вам повезло що в мене є ключі .А ще те що я вчора не напилася так як ви. І чого я з вами взагалі вожуся? Постійно якісь проблеми у свії  неповний двадцять один рік

-Ну,зате враження,пригоди хіба не бачиш плюсів? Так хто доїхав першим?

-Ну, першим приїхав Влад. І це ви також вирішили відсвяткувати. Так що будеш їхати,прошу,всі пляшки шампанського котрі пусті винеси у мусор.

Я важко видихнув. Сестрі настрочив смс

Maks:Сорі але я буду десь через дві години

Ket: Ти цифри плутаєш? Я казала про тридцять хвилин!

Maks:Вибач,але я з Одеси до Києва навіть при найбільшій швидкості за тридцять хвилин не домчу. 

Ket:Ми з тобою про це поговоримо. І не сумнівайся.

Я попрощався з Боженою, забрав всі свої речі, пакет з сміттям котрий викинув під під'їздом у смітник і сів на свій моцик,добре що додумався принаймні його колоткою до якоїсь труби прищепити а то б не було і на чому їхати. Знаючи дітей,людей,був би мій залізний кінь вже на металобрухті і мокулатурі. Додому я їхав дійсно на великій швидкості але правил старався дотримуватися щоб ще й не отримати затримання з сторони поліції. І був я вдома за дві години і шість хвилин. Зайшов у дім де одразу ж почув шум з кухні. У будинку приємно пахло випічкою і я на мить згадав як колись повертаючись,так само відчував це все. Несміливо покрокував до кухні і не зчувся як біля мене опинився якийсь малий карапуз. 

-Дядя...-сказав той дивлячись на мене своїми великими темними очками.

Ну але ж батько казав тільки про сестру...