Ксана Рейлі - Залежні від ненависті , Ксана Рейлі

— Ти можеш не барабанити так голосно?! — Ангеліна увірвалася в мою кімнату так несподівано, що я аж злякалася.

Я різко забрала пальці з клавіш та обернулася обличчям до розлюченої сестри, що стояла в одному рушнику, замотаному на її грудях. З її волосся скапувала вода, що свідчило про те, що вона тільки вийшла з душу.

— А що не так? — спитала я, насупившись.

— Мене це дістало! — закричала вона. — Ти кожного дня годинами граєш на тому дебільному піаніно. Клянуся Богом, я викину його на вулицю! Думаю, що батьки не будуть проти. Вже всіх нудить від твоєї бездарної гри.

Я відвела погляд до вікна, задумавшись. Могла б їй повірити, але Макар говорив зовсім по-іншому. Він казав, що у мене є талант. Тоді, коли ніхто не вірив у мої здібності, він переконував мене, що я все ж чогось варта. Я гордо підняла голову та різко подивилася на сестру, що стояла неподалік від мого ліжка.

— Це не твоє діло, Ангеліно! У своїй кімнаті я буду займатися тим, чим захочу. До того ж Макар казав, що у мене чудово виходить грати на піаніно та співати.

— Він збрехав. Йому просто стало шкода тебе, тому він говорив це все, щоб ти не виглядала такою нікчемою. І Макар поїхав на декілька місяців. Уже нікому не хочеться слухати твою гру на піаніно.

— Добре, — тихо сказала я та розвернулася спиною до сестри. — Ти можеш вийти з моєї кімнати? Мені потрібно вивчити ще одну партію.

— Ти... — Ангеліна ледь стримувалася, щоб не накинутися на мене. — Ти така невдячна, Мелісо. Я просто ненавиджу тебе.

— Дякую, мені дуже приємно. Я ненавиджу тебе так само.

Сестра голосно фиркнула та вибігла з моєї кімнати, гучно грюкнувши за собою дверима. Я ніколи не розуміла її ненависті до мене. Здавалося, що старша сестра навпаки мала б допомагати мені, але вона робила все, аби я здавалася гіршою за неї. Батьки завжди слухали її, хоча Ангеліна часто брехала їм щодо мене. А коли я намагалася вигородити себе, то вони просто називали мене брехухою. Я справді не знала, чому в цій сім'ї кожен так сильно ненавидить мене. Лише тато був добрим до мене. Я глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїтися. Мої пальці знову знайшли клавіші, і я почала грати на зло сестрі, яка точно зараз уже жалілася батькам на мене.

Після години гри на піаніно, я вирішила подивитися серіал. Так захопилася, що навіть не помітила, як минув вечір. На годиннику вже була майже перша ночі. Батьки в такий час точно спали, як і бабуся. Я зняла навушники, залишивши їх у ноутбуці, а тоді піднялася з ліжка. Мені страшенно захотілося їсти, адже через свою злість на сестру я пропустила вечерю.

Я спустилася на перший поверх не вмикаючи світла. Швидко попрямувала до кухні, але зупинилася та насторожено прислухалася позаду себе. Я забилася в темний куточок, дивлячись на Ангеліну, що тихо спускалася сходами на перший поверх. Місячне світло яскраво світило з вікна, тому я могла добре роздивитися її. Вона йшла в короткій сукні білого кольору, що відкривала її довгі ноги. Сукня була максимально відвертою, а ще й ці височенні чоботи на підборах. Сестра підійшла до вішака та зняла звідти свою чорну шубку. Її довге волосся красивими локонами спадало по відкритій спині. Ця сукня майже нічого не прикривала.

— Куди ти зібралася? — спитала я за її спиною.

Вона налякано здригнулася, а маленька сумочка випала з її рук. Ангеліна різко обернулася до мене та вилаялася.

— Тихіше! — обурилася вона. — Що ти тут робиш? Ти хіба не повинна вже спати?

— Я, здається, поставила тобі запитання. Може, краще батьків покликати?

Ангеліна роздратовано видихнула та підійшла до мене ближче, склавши руки на грудях.

— Я йду на вечірку, — тихо сказала вона, — але ж ти нікому не скажеш про це, так?

— Яка ще вечірка? — перепитала я, насупившись. — Макар у курсі?

— Макар не тут, і йому не варто знати про це.

— Ангеліно, це неправильно! Твій наречений лише тиждень як поїхав, а ти вже ідеш на якісь вечірки!

— Ох, перестань! Ти така нудна, Мелісо. Я ж не збираюся там нічого не робити. Просто розважуся трохи, поки є така можливість. Зовсім скоро відбудеться весілля. Повір, я більше не буду ходити на вечірки, бо мені доведеться постійно бути зі своїм чоловіком. Я просто хочу ще трохи насолодитися своєю молодістю.

Я невдоволено похитала головою, дивлячись на сестру. Лише від її яскравого макіяжу мені стало огидно. Вона мала такий вигляд, наче зібралася на полювання якогось багатенького чоловіка.

— Я не буду мовчати, — впевнено сказала я. — Не тоді, коли ти принижуєш мене на кожному кроці.

— Я більше не буду, — пообіцяла сестра. — Чесно! Я жодного поганого слова не скажу тобі про твою жахливу гру на піаніно, негарні малюнки та відстійний зовнішній вигляд.

— Ти щойно це сказала! — буркнула я.

— Це було востаннє. Будь ласка... — Ангеліна уважно глянула на мене та легко поклала свою руку на моє плече. — Мелісо, не говори нікому. Я не хочу, щоб Макар ревнував мене чи сумнівався у мені. Я вийду за нього заміж та буду вірною йому.

Я декілька секунд дивилася у її світло-карі очі, а потім кивнула головою. Можливо, після цієї домовленості Ангеліна справді перестане ставитися до мене як до лайна. Вона усміхнулася та швидко схопила з підлоги свою маленьку сумочку. Я помітила, що на правій руці сестри не було обручки. Ангеліна накинула на плечі шубу й вийшла з будинку, замикаючи за собою двері. Я важко видихнула, а тоді повернулася до своєї кімнати. Мені зовсім перехотілося їсти.

Я лежала на ліжку, перебуваючи у своїх думках. Ангеліна не заслуговує Макара. Він занадто хороший та добрий для неї, але цей хлопець таки дуже сильно кохає її. Востаннє я бачила його в той вечір, коли ми гуляли разом вночі. Насправді це важко назвати прогулянкою, адже він просто провів мене, а потім... Потім я обійняла його. Моє серце почало битися швидше, коли я згадала той момент, як притискалася своїм тілом до його голих грудей. У нього така ніжна шкіра, якої так і хотілося торкатися. Мої гріховні бажання щодо нього лякали мене. Я не мала права думати про нього так, але нічого не могла зробити зі своєю уявою. Соромно, але я частенько думала про те, які відчуття були б, якби він палко поцілував мене. Його губи, мабуть, дуже м'які та солодкі. Раніше я ні з ким не цілувалася, але в моїй уяві кожного разу з'являвся наш з ним поцілунок. Він ніколи не буде реальним, тому я просто мріяла про Макара. Потайки мріяла про те, що колись він таки стане моїм...

Протягом цих трьох місяців Ангеліна кожних вихідних вночі тікала кудись, а поверталася зранку. Інколи навіть у будні дні вона зникла. Я чула її тихі кроки після першої ночі, а ще бачила з вікна, що вона сідала в якусь темну іномарку, що зупинялася неподалік від нашого будинку. За цих три місяці я не говорила з Макаром, адже у мене навіть не було його номеру. Та все ж, я мріяла про нього кожної ночі. Це вже здавалося мені божевіллям та одержимістю. Я була хворою, залежною... Від нього та від свого забороненого кохання до Макара.

Я зняла навушники зі своїх вух та відклала телефон. На годиннику була вже десята година вечора. Гучні голоси на першому поверсі змусили мене напружитися. Я повільно підійшла до дверей та відчинила їх, прислухаючись. У нашому домі не було заведено сваритися. Зазвичай усі непорозуміння відбувалися між мною та сестрою, тому це було дивно. Та і мама швидше б насварила на мене, аніж на сестру. Ангеліну вона набагато більше любила.

Я спустилася до вітальні та побачила заплакану сестру, що сиділа на дивані, обіймаючи себе за живіт. Мама намотувала круги по кімнаті, а бабуся застигла на кріслі з шокованим виразом обличчя. Чого лише вартувало зблідле лице батька.

— Щось сталося? — тихо спитала я. — Що з вами?

— Я... Я вагітна, — відповіла сестра й почала голосно плакати. — Шість тижнів.

Я здивовано витріщилася на сестру, адже зовсім не очікувала такої новини.

— А Макар знає? Він же... — Я напружилася, коли розуміння з'явилося в голові. — Він уже три місяці в Канаді. Як ти могла завагітніти?

— Це не від нього, — прошепотіла Ангеліна.

Мама важко видихнула та сіла на диван, схопившись руками за голову. Я часто покліпала, стримуючи сльози.

— Макар... — почала сестра, заїкаючись від сліз. — Він кинув мене через два місяці після того, як поїхав.

Я насупилася, адже Ангеліна не говорила цього раніше. Ноги ослабили, тому я сперлася до стіни, щоб не впасти.

— Я на зло йому переспала з іншим, — продовжила сестра. 

— Макар не міг кинути тебе, — прошепотіла я. — Він кохає тебе, Ангеліно!

— Він кинув, — впевнено сказала вона, дивлячись на мене, — заради іншої.

— Ти знущаєшся? Ми усі бачили, що він кохає тебе! Ти брешеш!

— Годі, Мелісо! — різко мовила матір. — Ти не бачиш у якому стані твоя сестра? Не звинувачуй її через того виродка.

Я похитала головою, бо це здавалося повним абсурдом. Макар не міг би кинути Ангеліну заради іншої, бо він хотів одружитися з нею. Я бачила те, як сильно цей хлопець кохав мою сестру. Натомість вона кожних вихідних втікала кудись.

— Це правда, — тихо сказала Ангеліна. — Я не говорила вам цього, бо мені було соромно через те, що він кинув мене. І я мовчала та знайшла розраду в іншому хлопцеві.

— Хто він? — холодно спитав тато. — Хто батько твоєї дитини?

— Це Артур, — відповіла сестра. Вона, здається, уже заспокоїлася. — Молодший син мера нашого міста.

— Що? — майже закричала я. — Ти жартуєш? Як ти взагалі зв'язалася з ним?

— Я... Я кохаю його, — сказала Ангеліна. — Він красивий, багатий, а ще готовий одружитися зі мною заради дитини.

— Це божевілля, — буркнула я.

— Чому ж? — спитала мама та сіла рівніше на дивані. — Нам нема чого соромитися. Це нехай батьки Макара соромляться, що у них такий невихований син. Залишив наречену тут, а сам одразу ж знайшов іншу. Справжній покидьок.

— Син мера — це ще краще, — вперше за весь цей час заговорила бабуся. — Такі зв'язки нам не завадять.

— Так! — погодилася мама. — Це безперечно краще, аніж якийсь безчесний син звичайних викладачів.

Я помітила легку усмішку на обличчі сестри. Здається, їй подобалося, що все склалося саме так. Вони почали обговорювати про те, як добре буде, якщо Ангеліна таки вийде заміж за сина мера. Їх навіть не турбувало те, що вона вагітна від нього. Хіба вони не знають, як робляться діти? Вона фактично лягла під того Артура, а тепер радіє, що виходить заміж за багатого хлопця.

На ватних ногах я піднялася до себе в кімнату та сіла на ліжко, обійнявши руками коліна. Сльози почала текти по моїх щоках, а я відчула всередині суцільну ненависть до Макара. Я ненавиділа його за те, що він весь цей прикидався хорошим переді мною. Ненавиділа його так сильно, бо він кинув мою сестру заради якоїсь іншої дівки. Він кинув мене!..

Через два місяці Ангеліна таки вийшла заміж за Артура. Дивно, але вона справді мала щасливий вигляд. З тієї ночі, коли вона зізналася у своїй вагітності, ми більше жодного разу не згадували про Макара. Усім подобалася перспектива породичатися з мером, тож батьки були раді цьому весіллю не менше за сестру. Я ж терпіти не могла це лицемірство. Мені хотілося якнайшвидше забратися з того дому та стати самостійною. Інколи я все ж згадувала про Макара та своє кохання до нього. Він так і не повернувся, а я тепер всім серцем ненавиділа його через це...