Поліна Ендрі - Мама для Зефірки, Поліна Ендрі

- Я так розумію, горщик нам уже не потрібний?

Кивок головою. Ну звичайно. Ми ж уже зробили всі свої справи в штанці, чи не так? Хоча злитися теж неправильно. Їй лише чотири. Або три загалом, не має значення.

Так, маман з мене зовсім ніяка.

- Гаразд, йди сюди, будемо переодягалися, - витягаю руки, сидячи на кахлі ванної. Зефірка робить крок до мене.

Витягаю краї светра зі штанців, знімаю через голову. Добре, що є на світі добрі люди. Пропустили мене на касі без черги. Навіть той хамський горила, витріщивши очі, просто відступив убік, не промовивши при цьому жодного слова. Загалом всі розступилися. Пошкодували молоду матір.

Стягую штанці, а знизу ще колготки. У-у-у, та тут цілий потоп. Тільки білі трусики залишаються недоторканими. Ось тут я і зіткнулася з реальною проблемою. Загалом мені переодягнути її якось треба, але як? Наче й доросла дівчинка, а ніби й ні. Якось незручно. Навіть не знаю, що робити.

- Я сама! - Раптом відмахується від мене, коли я невпевнено підчіплюю краї трусиків. Топає ніжкою і підкидає підборіддя, схрестивши руки на грудях. - Відвелнися.

Ух, як сердито. Піднімаю руки вгору, ніби здаючись. Гаразд, твоя взяла. Відвертаюся, що вдієш, поки маленька проказниця начебто намагається самостійно переодягтися. Купила їй у дитячому відділі трусики та колготки. Не знаю, чи вгадала з розміром, але подумки дякую собі за передбачливість. Ще раз тупотіти в магазин з кілометровою чергою буде зовсім сумно.

- Е-е, ти не хочеш спочатку скупатися? - Запитую, розглядаючи засаджені доглядовими засобами борти своєї ванної. Зефірка за спиною мовчки шарудить одягом. - Дивись, у мене тут є бомбочки для купання. Батько тебе часто купає?

Наважуюсь розвернутися. Ух. Трусики нові вона переодягла, але здається, задом наперед.

Знову кивок. Стоїть босоніж на кахлі, але переживати взагалі не варто, підлога у мене тепла, з підігрівом. Тягнуся за вовняними колготками.

- Слухай, а мама в тебе є взагалі? - Раптом осяює мене. А то все тато та тато.

- Є звісно! Мама в мене Снігулонька, - усміхається мені Зефірка.

- Снігуронька? Це як?

- Ось так! Вона далує іншим дітям подалунки на Новий лік, тому ми не бачимося...

- А тато тоді хто, Дід Мороз?

- Тато у мене адвокат!

- Воу, - як несподівано. Навіть дар мови втрачаю. - Який у нас важливий тато.

- Ага. Він сказав, що наделе дупу будь-кому, хто мене облазить. Але ти не хвилюйся, я скажу йому, що ти мене не облажала...

Ось дякую, удружила. А так м'яко натякнути йому, щоб відвернув мене від ґрат, можна?..

- А прізвище своє ти може знаєш,  Зефірко? - раптом спадає на думку, хоча я вже ні на що не сподіваюся.

- Знаю, звичайно, - з важливим виглядом киває мені. - Я Соколовська, як тато, - гордо повідомляє. - А тебе як звуть? - Раптом примружується мала.

- Аріна.

- Аліна?

- Аріна.

- Аліна!

- Так, гаразд, - видихаю, бо сперечатися вже й сил ніяких немає. Аліна, то Аліна. - Іди сюди, будемо щось з усім цим вирішувати. Водичка тепла вже набралася, давай ми хоча б ніжки помиємо і все інше теж? Обіцяю, не підглядатиму...

Схоже Ірка має рацію. Я мушу щось вирішити. До Нового року залишилося сім годин. Сім годин, щоб знайти її батьків. А інакше мені ніякий Дід Мороз уже не допоможе...