Літа Най - Потраплянка на заміну, Літа Най

Колись давно, тисячі років тому, цей світ населяли люди і демони. Мешкали вони пліч-о-пліч, поки одного разу демони вкрай не зарозумілися, відчуваючи себе сильнішими і могутнішими за людей. У своєму прагненні до зверхності вони стали підлими і жорстокими.

Коли свавілля демонів перейшло всі межі, у світі з'явилися вони – хранителі. Дванадцять духів древніх створінь прийшли на захист людей. Була тяжка битва, в якій хранителі й демони боролися нарівні. Але перші, з певною допомогою від людей, усе-таки зуміли зломити переваги супротивника і вигнали демонів за територію земель Тенталю (ох і назвисько у цього світу).

Після закінчення війни, кожен хранитель обрав собі еміра – людину, яка була наділена тими якостями, що найбільше цінував кожен конкретний дух: сміливість, сила, розум, доброта, працьовитість та інше. Відтоді хранителі стали кимось на кшталт покровителів і радників для емірів та їхніх дітей, які успадкували здібності та магію духів. До слова, ці здібності в кожного еміра відрізнялися, залежно від хранителя.

– Гаразд, панове. Я засвоїла урок історії. Тож можете закінчувати цю сцену-реконструкцію бою, – промовила я, спостерігаючи за запеклим поєдинком чарівних істот. Але здається, вони не почули мого звернення, бо перед очима продовжували літати чорні й білі тіні: демони й хранителі відповідно.

Несподівано дві сплетені в бою сутності пролетіли в небезпечній близькості від моєї голови.

– Гей, – обурено вигукнула я, рефлекторно пригнувшись.

Лише через секунду до мозку дійшла інформація, що я справді відчула потік вітру, який здійняв моє волосся. І я злякалась. Тобто це не просто міраж? Якщо я все відчуваю, і ці істоти можуть впливати на моє тіло, значить – вони зможуть нашкодити мені.

Не встигла я навіть подумати що робити, як звідкись почувся дитячий плач. У мене похололи руки. Невже десь тут, серед небезпечного бою, знаходиться дитина?

Покрутивши головою, у димчастій порожнечі поміж миготливих силуетів надприродного я намагалася розгледіти малечу. І так, мені це вдалося. За кілька метрів від мене, просто на білому піску, сиділа маленька дівчинка. Вона зіщулилася від страху, підтягнувши до себе коліна і сховавши голову. Ні секунди не роздумуючи, я кинулася до дитини.

– Усе добре. Не бійся, – почала я, підбігши і схопивши дівчинку за плечі. – Зараз ми сховаємося в замку і...

Я не змогла договорити, бо, кинувши швидкий через плече, у мене натурально відвисла щелепа. Там було порожньо. Жодного замку, будівлі, хатини, та хоч би намету. З усіх боків вирувала бійня.

Немов відчуваючи мій страх, сутності навколо нас активізувалися. Здалося побільшало чорних тіней-демонів. Небо затягнулося мутним маревом і стало в рази темніше. Піднявся сильний вітер, що кидав в обличчя гаряче повітря і пил. Агов, що це за накалення атмосфери? По тілу пробіглися мурашки і я несподівано згадала слова того чоловіка, що я можу не пережити ритуал.

Дівчинка знову захникала, і мені довелося швидко відкинути зневірнецькі думки. Я присіла поруч із нею, обіймаючи і ховаючи від первозданного хаосу навколо.

– Не плач, сонечко, – погладила дівчинку по волоссю. Я відчувала її тремтіння, а всередині мене немов відлунював страх. Її страх. – А давай я тобі заспіваю. Мама завжди мені співала, коли в дитинстві я боялася монстрів.

Дівчинка підняла заплакане личко і з надією подивилася на мене. Ох, оце я запропонувала. Я ж жодної колискової не знаю. То що, треба викручуватися. Згадавши першу пісню, яка по мотивчику хоч трохи нагадувала щось миле і заспокійливе, я тихо заспівала, розтягуючи слова і водночас заколисуючи дитину:

Ти знаєш, а зорі також співають
Їх чути за великими полями
Так по красивому далеко
Вони заливаються піснями
Так по таємному тихенько
Що це залишиться між нами

Це спрацювало. Дівчинка більше не схлипувала і, здається, трохи заспокоїлася. Шкода, що це не втихомирило демонів. Один із них відбився від своїх побратимів і замість того, щоб битися (і програти!) хранителям, величезною чорною тінню рухався просто в нашому напрямку.

Я покрутила головою навколо – нікого, хто зміг би нам допомогти – усі хранителі були зайняті іншими демонами. У цей час чорний силует плавно наближався до нас, похитуючись з боку в бік, як величезна триметрова змія. Я відсторонила дівчинку від себе і піднялася на ноги, встаючи між дитиною і демоном. Мені хотілось хоч якось захистити дівчинку.

Демонська постать у вигляді чорного диму на секунду зупинилася за метрів п'ять і витягнулася на повний зріст, готуючись до нападу. Я була подумки до цього готова, тож коли демон різко кинувся вперед, не зрушила з місця. Лише виставила руки перед собою, наче це могло зупинити магічну істоту.

В останню мить я помітила, як біла хмара метнулася в наш бік. Сподівалася, що цей хранитель знищить демона, але натомість, підлетівши ближче, яскравий промінь ринув не на тінь, а до мене, і з усією швидкістю врізався прямо мені в груди.

Усередині немов вибухнув вулкан. Полум'я пропалювало моє тіло, але в голові несподівано вистрілила думка: «Якщо я згорю, то заберу й одну з цих тварюк із собою». Сконцентрувавши весь внутрішній вогонь, я подумки спрямувала його вперед, прямо до демона, який мчав на мене.

Великий бубух. Це я так м'яко описала той вибух, що ледь не оглушив мене. Першою моєю думкою було знайти маленьку дівчинку і переконатися, що з нею все гаразд. Але розплющивши очі, я більше не бачила навколо себе ту моторошну пустку. Це знову була та сама кімната в замку, де стояв суворий чоловік і Бальтимор, а я так само сиділа посеред підлоги.