Велена Солнцева - Основи некромантії. Академія темної магії, Велена Солнцева

-Вісімка.

-Добре, значить ти зможеш підняти слабку нежить, і знайти собі фамільяра.

Прикинула свої можливості, і зрозуміла вкрай неприємну для себе річ, я взагалі слабко розумію про що він.

-Скільки часу ви мені даєте? - розраховувала як мінімум на тиждень, змотаюся якраз до подруги, все розпитаю, можливо позичу в неї щура, і повернуся назад переможницею.

-До завтра. Вранці чекаю на тебе, зараз випишу перепустку.

Він копався в столі, а я просто наяву бачила як руйнуються мої надії, і як попереду маячить холодне світло гільйотини, якою мені загрожував у своєму кабінеті інквізитор.

-Мені кінець. - навіть не помітила що сказала це вголос.

-Не потрібно стільки песимізму, у вас багато енергії, щось та піднімете. - вирішив підбадьорити мене Нолан, який з усмішкою спостерігав за падінням мого морального духу, напевно при цьому насолоджуючись.

-Ось, візьміть. - мені простягли папір, заповнений купою гачок, від яких голова почала боліти, я абсолютно безнадійна. - Завтра чекаю на вас, тоді ж і обговоримо всі деталі. Удачі вам, Кетрін.

Взяла листок свого вироку і пробурмотіла:

-Дякую, вона мені знадобиться.

-Судячи з усього як і нам. - відповів мені ректор цього вкрай непривітного навчального закладу.

Поверталася до воріт розбита, супроводжувана тим самим хлопцем, який люб'язно показав мені дорогу, коли я з натхненням увірвалася сюди, як виявилося це був черговий. Він кілька разів намагався зав'язати розмову, але безрезультатно, я повністю пішла у свої думки, не маючи жодного поняття що робити далі. Перервавши хлопця на середині фрази, де він намагався мене заспокоїти, і запевнити що справа зовсім не в мені, що я ще дуже нічого, що ректор просто збоченець, і його брат не краще, запитала важливе для себе.

-Де тут у вас можна роздобути труп?
Мені вдалося його здивувати.

-Мммм, тобі навіщо? Свіжий чи лежачий?

Подумки прикинула, і вирішила що не хочу свіжий, і тим більше лежачий не хочу, але якщо вибір такий ...

-Будь-який. - гірко зітхнула, не уявляючи що буду з ним робити, звичайно після того як викопаю.

-У нас тут навчальний цвинтар недалеко, кілька верст з тильного боку академії, обійдеш і побачиш.

Ну що ж, це вже хоча б щось, знати місце знаходження матеріалу вже майже півсправи.

Подякувавши хлопцю, і намагаючись не помічати лютих поглядів воротарів, вийшла за ворота.