Олександра Багірова - Єдина для Ворона, Олександра Багірова

Розділ 5

Микита

- Ти розумієш – це бомба! І вона вибухне! – Слава вимірює кроками кімнату, розмахує руками. Не пам'ятаю, щоби вона настільки втрачала контроль.

- Я давно казав, що її треба знешкодити, - відкидаюсь на спинку стільця.

Усередині обпалює біль, давить, все як завжди. Зараз моя споконвічна супутниця мене заспокоює. Боляче - отже, ще живу.

- Ой, помовчав би! Ти вже накоїв стільки! - огризається.

Дивно, що в яку колотнечу я б не потрапив, тільки Славка опиняється поряд. І не кидає, хоч зараз бризкає піною від сказу.

Скільки горя вона принесла людям, багато хто, її створінням пекла вважає, і готові мільйони заплатити за її смерть. А нас із нею пов'язує дивна дружба, і хоч це смішно звучить – довіра…

Зло реально має багато облич, і не всі вони потворні…

- А якщо… - не встигаю висловити здогад.

Вона все з півслова розуміє, підлітає до мене, очі шалені:

- Ворон, заткнися! Навіть не думай! Викинь із голови! Вася мертва! Розумієш, померла! Я сама бачила її тіло. Я перевірила!

- А Каріна, - хочеться сплюнути на підлогу, гірчить у роті від ненависного імені, - Дуже схожа на неї, не зовнішністю, а зрадою. Як під копірку діяла.

- Залиш це, - відмахується, - Вона керована. Не забувай, кого вона знайшла в тебе вдома. Як! Скажи мені, як? - знову заводиться. - Ти додумався притягнути Каріну до себе додому, там де твій син був і ця, - хапається за стіл обома руками, так що біліють кісточки пальців.

- Мій промах, - визнаю. - Тільки невже ти думала, Вікторія в мене вічно мешкатиме в підвалі? Славко, ти теж схибила. Незаперечний факт.

Коли приводиш додому жінку, а в тебе в полоні інша жінка – проблем не уникнути.

Тільки тоді я був надто засліплений емоціями. Я сумував по теплу. А Каріна… вона тоді замінила мені повітря. Я знав, що обманююсь, розумів, що вона лише чудово зроблена копія, тієї іншої... з якою я поховав своє серце...

Василіса… скільки ще ти мене мучитимеш?

Її давно немає, вона подарувала життя нашим дітям та відлетіла на небо. Моя голубка, мій споконвічний біль, моє прокляття.

І в Карині я побачив Василісу. Хотів побачити, шукав схожість. І знаходив, адже хтось шукає, той завжди знаходить. Я виплеснув на неї свій біль-любов, ніжність та розпач.

Три дні я забувався з копією своєї голубки та був щасливий. Брехливо, одержимо, але щасливий.

І навіть на якусь мить вирішив, що можливо, це і є порятунок. Тільки й Каріна, яка виглядала жертвою обставин, виявилася такою ж підлою зрадницею.

Вона повернулася до чоловіка. Втекла. Разом із ним підставила мене. Я знову за ґратами. В клітці. Але втекла вона не одна, як висловилася Слава: «з бомбою», але живою та цілком дієздатною.

- Вікторія – це ідеальний важіль впливу на Вадима. І не лише на нього. Я чекала на слушний момент! Ти сам усе знаєш! - штовхає ногою стілець.

- Якщо за два місяці вона ніде не засвітилась, ще не все втрачено, - зазначаю задумливо.

- Згодна, Карінка, ще карти на стіл не виклала, - киває. Підходить до вікна, хапається за прути ґрат.

- Ти ж щось про неї знаєш? Слав, чую... недомовляєш, - вона ледь помітно здригається. Зітхає.

- Не вигадуй, - нервово відмахується. – У нас зараз інших проблем по горло. Як тебе витягти з-за ґрат. І як перехопити Вікторію раніше за Вадима.

Я правий, знає вона про Карінку щось. І навмисне від мене приховує. Які ж у тебе мотиви Славко? Але й наші цілі вона окреслила правильно.

– А якщо інші дізнаються, що Вікторія жива, на неї справжнє полювання розпочнеться, – визнаю очевидний факт.

- Ми маємо бути першими, Ворон. Інакше… нам не вистояти.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍