Уляна Пас - Заміж за незнайомця, Уляна Пас

3.

Весь переліт я благополучно проспала. Це і не дивно, якщо врахувати те, що минулої ночі я очей не зімкнула. Коли ж ми з подругами покинули будівлю аеропорту, на нас уже чекала машина з водієм. 

- Що будеш далі робити? - запитала Ліка дорогою у місто. - Боря так просто не відступить.

- Спочатку поїду до батьків, треба з ними поговорити. А вже тоді і з Борисом. Рано чи пізно нам доведеться зустрітися, - доволі спокійно відповідаю. Насправді ж всередині мене зараз справжня буря. Мені дико боляче від зради Бориса, адже він був моїм першим справжнім коханням. Тішить хоча б те, що до інтиму у нас так і не дійшло. Я боялася і відтягувала час. Як виявилося, не дарма... 

У першу чергу водій відвіз додому Олю, а тоді Настю. Сьогодні вечір п'ятниці і, на щастя, подруги матимуть можливість відпочити перед навчанням. Ліка виходила останньою і на прощання міцно мене обіймала. 

Ну а далі мене чекала поїздка за місто до батьків. Я знала, що вони мене чекають, і трохи побоювалася цієї зустрічі. Все-таки скасувати весілля за два дні до самої церемонії - це неабиякий стрес для них. І, розуміючи це, я ще більше злилася на ідіота Бориса, котрий не зміг втримати свого дружка в штанах. 

Будинок батьків знаходився у двадцяти кілометрах від міста. Це був розкішний котедж на три поверхи та дивовижним садом. Коли мені виповнилося вісімнадцять, батько купив мені квартиру, щоб було ближче їздити в універ. Та доволі часто я залишалася на ніч саме тут, адже вдома завжди краще. 

На годиннику початок десятої вечора, але по всьому будинку горіло світло. Схоже, чекали саме мене. Тільки от неприємним сюрпризом стала поява автомобіля Бориса на території. Я збиралася спочатку пояснити усе батькам, а вже тоді зустрітися з колишнім нареченим. Та зараз він тут, і доведеться діяти залежно від обставин. 

Поки водій діставав з багажника валізу, я намагалася зібратися з думками. За такий короткий період часу так багато змінилося і встигнути за усіма подіями було трохи важко. 

Довелося зібратися, адже від цієї розмови нікуди не втекти. Повільно ступаючи сходами, відчувала, як прохолодне повітря огортає шкіру. Зараз лише квітень і вечори ще доволі прохолодні. 

Зупинившись перед дверима, ще раз вдихнула та видихнула, а тоді переступила поріг. Голоси доносилися з вітальні, отже, зібрання відбувалося там. Ступаючи кросівками майже безшумно, я нічим не видавала своєї присутності. І мала можливість послухати, як Боря впевнено заливав моїм батькам.

- Це все просто провокація, щоб ніякого весілля не було! - заявив голосно. - Максиме Павловичу, ви ж самі чудово знаєте, що є люди, котрі не в захваті від цього союзу. 

- Хочеш сказати, що не зраджував моїй доньці? - голос батька суворий та холодний. Хочеться вірити, що він не поведеться на слова Бориса. 

- Звісно, ні! Немає жодних доказів! - впевнено заявив чоловік. - Юля просто не так все зрозуміла. Коли вона повернеться, я сам усе їй поясню. 

- Поясни, - зупиняюся на порозі і відчуваю, як злість на власного нареченого доходить до краю. Як можна так вправно брехати? Невже і його почуття до мене були брехнею?

- Кохана… - Борис одразу ж кинувся до мене, та я показово зробила крок назад. Він зупинився на відстані витягнутої руки і поглянув на мене так, наче нічого поганого не сталося. - Я все тобі поясню. Не варто рубати з плеча. Ми ж кохаємо одне одного.

- Ти спав з власною помічницею, - складаю руки на грудях перед собою, таким чином закриваючись від нього і ховаючи обручку. Ще не час для пояснень, де вона у мене взялася. 

- Це вона тобі сказала? - фиркає Боря. - Ірина вже давно бігає за мною, і тієї ночі я послав її у грубій формі. Схоже, вона образилася та таким чином вирішила помститися. 

- Чому у неї був твій телефон?

- Вона поцупила його! - швидко відповів. Схоже, у Бориса були відповіді на усі мої запитання. Або ж, майже на усі…

- Люба, можливо, все справді не так, як ти думаєш, - дивно, та мама стала на захист Бориса. Або ж просто сподівалася, що усе можна владнати без втрат. - Вам варто поговорити і все для себе вирішити. Боря хороший хлопець…

- Хороший хлопець? - фиркаю і, не втримавшись, дістаю з кишені телефон. - Настільки хороший, що піддався чарам власної помічниці і не зміг встояти? А як ти це поясниш, Борю?

Схоже, чоловік не чекав побачити те, що я йому показала. Його обличчя більше не здавалося мені зібраним та серйозним. Борис зрозумів, що облажався, адже не знав до цієї миті, що Ірина зробила те фото. 

- А це що таке? - батько підвівся з крісла, на якому до цього моменту сидів, і наблизився до нас. Вихопив у мене з рук телефон і не віруючим поглядом кілька секунд розглядав фото. 

- Максиме Павловичу, я можу усе…

- Геть з мого дому! - грубий бас мого батька змусив і мене підстрибнути на місці. - Щоб духу твого тут більше не було! А з твоїм батьком у нас ще буде розмова!

- Ви помиляєтеся! Юле, скажи щось! Ти ж кохаєш мене! - зараз Борис був схожий на капризного хлопчика, якому не купили улюблену іграшку. Раніше я не могла намилуватися його світлим волоссям, яскравими блакитними очима та м'якими устами. А зараз зрозуміла для себе, як сильно помилялася. В першу чергу треба дивитися в душу, а зовнішня краса це вже діло десяте. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍