Уляна Пас - Заміж за незнайомця, Уляна Пас

Та, на щастя, все обійшлося. Усі залишилися задоволені, або ж майже всі. Між мною та колючкою все без змін. Вона холодна та відсторонена, а я... А що я? Своє я отримав, компанія залишилася мені. Що ще треба для щастя?

Можливо, щось подібне на сім'ю?.. 

Хоча... я не планував щось змінювати в своєму житті. Є дружина чи немає - я не готовий відмовлятися від того, що у мене було. Друзі, тусовки, дівчата... Звісно, доведеться робити все тихо, адже тепер у мене трохи не той статус. Та все ж, думаю, що Юля має зрозуміти. Ми з нею лише на папері разом. 

Я знав, що скоро доведеться полетіти в Лондон. Там виникли деякі проблеми і батько взяв мене з собою. Перед цим з Юлею стався конфлікт й ми не встигли його вирішити. Вона дійсно думає, що між нами щось було. Навіть покидьком мене вважає. Я ж не став говорити їй правду. Сам не розумів чому. 

Повертаючись у Київ, зібрався поговорити з нею нормально. Навіть придумав, як далі жити будемо, адже вже зрозумів, що у нас обох характер не цукор. 

Тільки от переступивши поріг квартири, Юлю там не застав. Зате побачив братика, котрий дивився телевізор в мене у вітальні. 

- Ти що тут забув? - залишив валізу біля дверей і пройшов у кімнату. Погане передчуття лише посилилося, коли побачив задоволену фізіономію Давида. 

- Поговорити прийшов, - брат підвівся на ноги та став навпроти мене. - Про твою дружину. 

- Тобто? - відчуваю, що починаю дратуватися, тому з останніх сил стримую емоції. - Що ти маєш на увазі?

- Юля не знала, що ти одружився з нею заради грошей. Оце був для неї сюрприз.

- Звідки ти... - договорити не встигаю, тому що здогадка уже крутиться в голові. Дідусь точно йому не розповів, отже, брат  просто підслухав нашу розмову. - Де Юля?

- Пішла від тебе, - Давид розводить руки в сторони, а мені кортить витрясти з нього весь дух. - Як думаєш, компанія залишиться тобі після розлучення? 

Мені не віриться, що Юля могла піти після такого. Так, швидше за все, їй неприємно, але це не привід просто йти. Ми ж не справжні закохані, то чому вона має ображатися? 

Набираю її номер, але чую лише довгі гудки. Не відповідає, чорт! Не придумавши нічого кращого, швидко покидаю квартиру і повертаюся в автомобіль. Єдиним місцем, де її варто шукати, може бути її власна квартира. Але чи там вона? 

Сам не розумію чому так сильно хвилююся. Навіть якщо Юля пішла, я впевнений, що повернеться. Вона хвилюється за батька, тому не робитиме нічого, що може йому зашкодити. 

Тоді де вона, чорт забирай?!

Заводжу двигун і вже збираюся покинути двір, коли мій телефон оживає. Бачу її номер на екрані і дихати стає спокійніше, але ненадовго.

- Юль, я все тобі поясню... - кажу першим, але коли чую її схлипування у слухавці, навідріз забуваю про все. 

- Дем'яне... - вона точно плаче, а мені стає геть не по собі. - Мені шкода... Я не хотіла.. 

- Що сталося? - мій голос реально тремтить. Невже так сильно злякався за цю дівчину? А це щось нове… 

- Я у лікарні. Ти можеш приїхати? - знову схлип - і мій автомобіль зривається з місця. 

Та що тут сталося, поки мене не було? 

Першу частину завершено! Дякую вам усім за підтримку! Продовження уже доступне для читання на сайті:

https://booknet.com/uk/book/odruzhena-z-neznaiomcem-b348442

Кінець