Крістіна Жиглата - Нам не можна бути разом, Крістіна Жиглата

- Пробач…, - за мить каже вона. - Зараз це просто неможливо.

Я відвела погляд. Говорити з нею безрезультатно.

Вона справді не допоможе…

- Тоді йди… Залишок свого жахливого дня народження, я хочу побути сама і порадіти подарунку, який ви мені піднесли, - кидаю з сарказмом, відвертаючись від мами.

Вона втомлено зітхає, і проводить долонькою по моїй спині. Потім піднімається на ноги і тихо йде.

Я чекаю, поки зачиняться за нею двері, а потім відкидаюся назад, падаючи спиною на ліжко. Сльози знову застилають мої очі... У моїх планах було провести залишок дня в сльозах, щоб оплакати своє жахливе життя... Але не тут було! Мою увагу привернув шерех на балконі.

Здригнувшись, я швидко піднялася в ліжку і повернула голову до виходу на балкон. У отворі відчинених дверей я побачила темну, величезну постать людини.