Інна Земець - Мій любий попутник, Інна Земець

Глава 3

                   

  – Не знаю де вона, та скоріше за все тут лишилась, зараз пошукаю, - відповів я і завернув на Вишневу. – Так, вже поруч, скоро точно знатиму. Відпишусь, бувай.

Відволікся на секунду поки дзвінок скидав, а перед машиною вже невідомо звідки звалилась просто під колеса і галасує якась істота. Так по гальмах вдарив, аж кермо ледь не поцілував. Невже наїхав на когось? Удару не було, отже стопудово встиг зупинитись вчасно. Бісова місцина! Коли вже тут лад наводити почнуть? Де та бісова охорона і освітлення? Що не візит, то пригода. Ледь не вирвавши дверцята вискочив на дорогу. У світлі фар куйовдилось якесь тіло.

 – Живий? – спитав я і нахилився нижче.

На мене дивилося перелякане обличчя жінки. У волоссі гілки та листя, рвані джинси вкриті брудом, на губі кров.

 – Припини волати, я вчасно встиг загальмувати, схоже, нам обом пощастило – обійшлося без летальних випадків.

Крик перейшов і сутужне хрипке дихання. Вона перевернулась на спину і дивакувато спираючись на руки позадкувала, нагадуючи чудернацького павука.

– Стій, все минулось, заспокойся, - спокійний тон давався мені погано, бо хотілось рявкнути і схопити її за барки. – Швидку викликати, сильно забилися?

– Краще поліцію, - прохрипіла вона, але відповзати припинила і навіть спробувала підвестись.

– Давай, допоможу, - простягаючи руку промовив я.

Кілька секунд роздумів і моїх пальців торкнулася крижана долоня аномалії. Підвестись вдалося не з першої спроби - її ноги жили своїм життям, не даючи опори тендітному тілу. Тільки хотів щось сказати, як вона затуляючи руками рота різко скоцюрбилася навпіл і рвонула до кущів. Ясно-понятно, потрібні серветки і вода, добре що маю і те і інше. За хвилину повернувся до своєї дорожньої знахідки, яка вже звільнилась від зайвого і вчепилася в стовп, на якому мав би бути довбаний ліхтар.

– Тримай, - я простягнув їй відкриту пляшку.

Голосно ковтаючи одразу жадібно випила  половину і потягнулася до серветок. Не схожа вона на «синячку» місцеву, на халепу схожа, чи то на дівчину що в неї втрапила.

– Дякую, - прохрипіла вона, намагаючись видобути з пачки серветку. – Телефон маєте? Таксі викличу.

– Телефон є, але і підвезти можу, - все ще не впевнений, що потрібне таксі, а не швидка, запропонував я.

– Ні, дякую, - голос знайди міцнішав. – Мені потрібно лише таксі та…

Не дізнавшись, чого крім таксі вона потребує, повернувся в той бік, куди вона споглядала. Сюди хтось їде, он світло фар видніється.

 – А тут сьогодні  багатолюдно, - стомлено зітхнув  я. – Бісова  місцина, продам нафіг, - пробурмотів собі під носа і помітив, що дівчина роззирається навколо, ніби шукаючи надійне місце для схову. – От бляха, то по тебе вертаються?

Відповіді не почув, та вона була очевидна. Не чекаючи куди бідося далі стрибне, ухопив її під лікоть і стрімко запхав на заднє сидіння.

 – Волати не треба, сиди тихо, - і не чекаючи реакції переляканої дівчини закрив машину, ховаючи її за тонованим склом.

Автівка наближалась, а я підійшов до переднього бампера і нахилився, ніби щось розглядаючи. Машина зупинилась поруч, вікно опустилося, до мене підсунулась подряпана мармиза чоловіка.

 – Доброї ночі, - привітався він. – Щось трапилось?

 – Доброї, - відповів я. – Ні, наче поталанило. Псина якась під колеса ледь не втрапила - дивом загальмувати встиг. Як утік, то живий-здоровий, мабуть?

–Так, мабуть, - нещиро усміхнувся він мені у відповідь.

Обличчя не покерне, я одразу зрозумів, що хоче у мене щось запитати, та не наважуєтся.

– Добре, щасти вам, - він махнув рукою, підняв вікно і повільно покотився далі.

Я ще трохи походив довкола, поки той, з помальованою мармизою, за ріг не завернув і повернувся за кермо. З дзеркала на мене дивились розлючені карі очі. Ага, схоже він їй не незнайомець, он як блискавками сипле.

– Вмієте ви, закохані, розважатись, - фіксуючи пасок безпеки хмикнув я.

– Ага, просто стоп-слово забула, от і ховаюся тепер, - послала мені криву усмішку у відповідь жінка.

– Поліцію чи швидку викликати?

  – Точно ні, лише таксі.

Одяг ніби цілий, може допомоги і не потребує. На годиннику вже пів на першу, мені ще документи шукати і додому вертатись, візит в травмпункт був би дуже недоречним. Викликати таксі не проблема, та краще вже сам довезу. Не знаю, що саме трапилось між тими двома, та рожу йому добре помалювала, може тепер вважає , що рахунки не звів – хто знає.

– Поки таксі сюди доїде, то і я вже в місто вертатимусь, тож план такий: почекаєш мене, поки я в дім заскочу, а потім в Київ відвезу. Чи ти місцева?

– Мені в місто, - махнула головою вона. – Та все ж краще викличте таксі, будь ласка.

– Стоп, не треба страшних вигадок, не відчуваю неконтрольованого статевого потягу до жінок, яких на моїх очах вивертає, - спробував заспокоїти її я, бо вже бачу, гадає, чи не треба знову тікати. – Пригод на сьогодні нам обом вистачить. Я мушу пошукати одну важливу теку, тож швидко в домі гляну і оскільки нам по дорозі - доставлю куди скажеш, домовились?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍