Тетяна Гуркало - Ненавиджу драконів, Тетяна Гуркало

— Ярослав, — представився хлопець, навіть головою кивнув, як на урочистому прийомі.— Можна Славик, чи Ярик, кому як подобається. А ви, дівчино, переграєте.

— Тамі, йди спати. Ми нікому не скажемо, що ти була тут, — запропонувала Сан.

— І пропустити найцікавіше?

— Що ти вважаєш настільки цікавим? — здивувалася Сан.

— Мені цікаво, що ви з ним робитимете? Заклинання на нього діють вибірково, лише ті, що йому не шкодять. Зброї у вас немає, та й не дуже ви вмієте нею користуватися. Точніше ти вмієш, а Ладане навіть у руки боїться брати. Покликати когось на допомогу ви не можете. Адже це порушення закону. Ніхто не має права виловлювати в невідомих світах людей і тягнути їх сюди, не питаючи їхньої згоди. А він ще й небезпечний.

— Дівчатка, давайте я піду додому, а ви грайте в що хочете, — запропонував Ярослав. Дуже дивні дівчата, симпатичні, звичайно, але мало до чого вони договоряться? Ще в жертву надумають принести на найближчому цвинтарі. А битися з дівчатами, навіть рятуючи своє життя якось не дуже гарно. — Можу навіть запропонувати одного мого друга на роль жертви. Все одно в нього безсоння. А мені треба виспатись. В мене залік завтра.

— Він не вірить, — зауважила Ладане.

— Виглянь у вікно. Такого ти ще не бачив, — запропонувала Сан, махнувши в напрямку вікна рукою.

Ярослав усміхнувся, підійшов до вікна і відсмикнув фіранку.

Сан аді як її там далі мала рацію. Такого він не бачив. Навіть у дивних снах та голлівудських фільмах. На небі не було зірок та місяця, але це півбіди. Замість них знайшлося щось, схоже на схематичне зображення річки з безліччю притоків. Світле таке, сріблясте, наче відбитим Місяцем світлом заливали. А на тлі цього неподобства висів мініатюрний замок. Справжнісінький замок. З високими стрункими баштами, зубчастими дахами квадратних будов, фортечною стіною та яскравим світлом у вікнах-бійницях. Добив Ярослава позіхаючий дракон, що сидів на стовпі метрів за п'ятдесят від вікна.

— Може, я щось курив? — спитав хлопець у себе, налюбувавшись на дракона. — Чи нюхав?

Про всяк випадок він оглянув свої руки щодо незапланованих уколів, але так нічого й не знайшов. Оглянув кімнату, помічаючи дивні речі, як ота скриня з прикрашеною раковинами кришкою, що стояла біля однієї зі стін. Довго дивився на білу, майже овальну шафу, оббиту тканиною. Розглядав кам'яні стіни, розмальовані квіточками, що складалися з геометричних фігур. Приділив трохи уваги непримітним дерев'яним дверям, вузьким і високим, які мабуть ведуть у якесь підсобне приміщення. Порівняв їх з тими, що знаходилася навпроти вікна і були обладнані химерною ручкою. Після цього обернувся до дівчат, що чекали його реакції.

— Де я? — розгублено спитав Ярослав, незвичайний дизайн, м'яко кажучи.

— Я вже говорила, — нагадала Сан.

— Зараз ви скажете, що не можете повернути мене додому.

— Який здогадливий! — захопилася Тамі.

— Ми не знаємо, де твій дім, — сказала Сан.

— Я випадково, — сумно сказала Ладане.

— Хм, — філософськи висловився Ярослав. У цей момент він зрозумів, що таке просвітлений стан. У цьому стані все сприймається як само собою зрозуміле і ні виховання, ні весь попередній життєвий досвід, ні страшилки про інопланетян, які проводять на людях мерзенні досліди, вибити з колії не можуть. Просто тому, що ти знаєш, усе йде так, як треба, вперше за неповні двадцять років. — Чому у вас дракони позіхають?

— Він і вартового бачить, — сумно сказала Тамі. — Я його не завжди можу роздивитись, а він визирнув у вікно і побачив. Так не чесно.

— Дуже милий дракон, — поспішив втішити дівчину Ярослав, він фізично відчував, як із нього виливається доброта на весь світ. Так було потрібно. І це було приємно. Хотілося посміхатися, і щоб у відповідь усміхалися всі довкола. — Жовтий. Мабуть, із Китаю. Форма схожа. Довгий, вусатий. Тільки крила мене бентежать. Великі, як вітрила.

Ладане почала істерично хихикати. Сан і Тамі обурено на неї подивилися і відвернулися в різні боки.

— І замок симпатичний, — продовжив ділитися враженнями Ярослав. — Висить у повітрі, місця на землі не займає. Сподіваюся його паркувати не потрібно, чи для ремонту там, чи для заправки? Таку махіну на подвір'я не опустиш.

— Який замок? — запитала Сан, втупившись на хлопця.

— Літаючий, — показав на вікно Ярослав.

— Тамі! — заверещала Сан.

Тамі метнулася до вікна, довго вдивлялася в темряву і скорботно зізналася:

— Щось є, але я не можу зрозуміти що.

— Який вигляд має замок? — обернулася Сан до Ярослава.

— Замок, як замок. Компактний. З вежами. А посередині квадратні будинки з дахами сходами. Як у китайської пагоди. На вежах угорі зубці, прапорці якісь. Башт, здається, сім.

— Гадюка повернулася, — сказала Сан.

— Ой, що буде, — сказала Тамі.

— Я основних положень не пам'ятаю, — занепокоїлася Ладане і кинулася до гори сяк-так звалених книг.

Проблема виловленого невідомо де хлопця, який мав небезпечний дар, відразу ж відійшла на другий план. Як відомо, заліки та іспити завжди приходять несподівано та не вчасно. Навіть якщо знаєш їхню точну дату. А цього разу точної дати ніхто не знав.

— У мене є конспект! — радісно закричала Тамі, напевно, перебудивши половину жіночого крила гуртожитку і вискочила в коридор.

— Нічого, у нас ціла ніч. Хоч щось та вивчимо, — оптимістично сказала Сан. — Потрібно Салаха попередити і близнюків, хай іншим скажуть.

Сан теж зникла за дверима. Ладане продовжувала копатися в книгах, невиразно щось бурмочучи. До своєї знахідки вона втратила всілякий інтерес. Гадюка важливіша. Ярослав занудьгував і знову підійшов до вікна, на дракона помилуватися. Дивовижна істота. Цікаво, він літати вміє? Крила в порівнянні з тілом невеликі.

Через хвилин десять у кімнаті був формений дурдом. Заскакували та вискакували напіводягнені, сонні люди. Примчала Тамі з стосом листків, тут же поділених між усіма присутніми. Періодично у двері зазирала чиясь скуйовджена руда голова і скорботно питала, чи впевнені дівчата в тому, що замок Гадюки висить над двором? На голову дружно шипіли, і вона зникала. Потім з'явився синій напій, який всі пили. Низькорослий, вухатий хлопець, на якого всі кричали. І чорно-білий кіт, об якого всі спотикалися.