Тетяна Гуркало - Ненавиджу драконів, Тетяна Гуркало

Дівчата його не чули. У них знайшлися справи важливіші. Сан намагалася запобігти катастрофі. Тому почала сплітати захисний кокон. На жаль, вона не встигала.

Тамі все неправильно зрозуміла. Вона вирішила, що дівчата хочуть потай винести гостя з гуртожитку, для чого перетворюють його на кота. Добра дівчина Тамі вирішила допомогти у цій справі. Адже вони потім перетворять його назад. Можливо. Якщо вийде. А якщо не вийде, то бути котом не так і погано, дівчина навіть подумки пообіцяла собі щодня його годувати.

Ладане вирішила, будь-що навчити свій улов спілкуватися зрозумілою всім мовою. Для чого зайнялася творінням плетива з урахуванням випробуваного деякими ексцентричними особистостями котячого розмовного. Те, що хлопець на кота схожий ще менше, ніж на духа, її чомусь не зупинило. Та й недавня невдача якось забулася. Їй хотілося творити.

Шедевр Ладане як завжди випередив усіх. І саме в той момент, коли плетіння торкнулося хлопця, вона зрозуміла, де саме і з чим наплутала цього разу.

Бездоганне заклинання Тамі відстало ненадовго. Про те, чому не можна одночасно запускати два плетіння, вона згадала, коли користі від цього спогаду вже не було.

Сан у свою чергу заплющила очі і відпустила недоплетений кокон, щиро сподіваючись, що хлопець виживе.

Гримнуло, спалахнуло і чимось заскрипіло.

— Ідіотки! — душевно промовив хлопець.

Дівчата його чомусь зрозуміли.

Сан обережно розплющила очі. Переконалася, що руйнувань немає, і подивилася на улов сусідки. На перший погляд у його зовнішності нічого не змінилося, і це вже було дивно.

— Він їх увібрав, — задушеним пошепком сказала Тамі. — Я сама бачила. Власними очима.

— Ви здуріли? — спитав хлопець.

— Спрацювало? — здивувалася Ладане.

— Що це за дурдом? — наполягав хлопець, не звернувши на її лепет жодної уваги.

— Це гуртожиток стихійників. Жіноче крило, – чесно відповіла Сан.

— Гуртожиток. Так я й знав. Чому мене вічно в гуртожитку тягне? — виловив знайоме слово хлопець. — З ким я так набрався?

— Це він про що? — розгублено спитала Ладане.

— Він їх увібрав. Всі. Раз і нема. На власні очі бачила, — бурмотіла Тамі, дивлячись широко відкритими очима крізь стіну.

— О, Господи, — заблагав хлопець і мало не по складах повторив запитання. — З ким, а головне, що я пив?

Домогтися зрозумілої відповіді він уже не сподівався. Дуже дивні дівчата.

— А! — зрозуміла щось своє Ладане. — То ти бився. Ось звідки в тебе гуля.

— Я ще й бився? Коли ж я встиг? — здивувався хлопець. — Наче додому йшов.

— Я Сан аді Мулар, — залізним голосом представилася Сан, вирішивши брати ситуацію до своїх рук. Адже більше нікому. — Ти знаходишся у Місті. Це штучно створений світ дуже малих розмірів у тупиковій гілці. Більшість населення цього світу маги. У тому числі три Будинки Сили, старші анклаву та дуже велика кількість учнів з різних світів. Потрапив ти сюди випадково. Моя придурочна сусідка духа хотіла викликати, а викликала тебе. Ти, швидше за все, нічого не пив, короткострокову амнезію викликано переходом. Щодо бійки я не впевнена. Втім, потім сам усе згадаєш. Проблема в іншому. Тебе тут не повинно бути. Тебе не реєстрували під час переходу біля арки. Твій світ, швидше за все, невідомий серед Гілок Розуму, інакше тебе потягло б у тунель. Можливо, він занадто далекий, тому поки що не знайдений. Що з тобою робити, ми не знаємо.

Лунало загадково та грізно.

— Дуже весело, — із захопленням промовив хлопець.

— Все сказане абсолютно серйозне й не підлягає сумнівам, — додала Сан, підозрюючи, що їй не повірили.

— Це якась рольова гра? — зацікавився хлопець, навіть почав посміхатися.

— Я не знаю, що таке рольова гра, але моя відповідь ні.

— Мені вдати, що я повірив у цю маячню?

— Ось це тебе переконає? — гаркнула Ладане і сунула під ніс хлопцю згусток вогню.

— Гарно, — оцінив хлопець. — А що це?

Він потикав пальцем вогняну кульку, не помітивши, що вона висить у повітрі в сантиметрі від руки дівчини. Кулька під його пальцем м'яко прогнувся, сипнувши іскрами і засвітився яскравіше. Язички полум'я згорнуті в клубок затремтіли, потягнулися за рукою хлопця і розплелися, щоб зависнути невеликим багаттям над його долонею. Із дівчат у цей момент можна було малювати святу трійцю. Здивований варіант.

— Оце так спецефекти, — радості проблеми Ладане Ран не було меж.

— Він ще й вогневик, — убитим тоном промовила Тамі. — Навіщо я прийшла сюди? Чому мені не спалося? У мене й так уже двадцять вісім попереджень.

— Тобі не гаряче? — поцікавилася Сан.

— Ні, — хитнув головою хлопець. — А повинно?

— Мабуть. Навіть той, хто викликає, відчуває тепло, — пояснила Сан, не розуміючи для чого. Може для самозаспокоєння. — Ти точно вогневик. Дуже рідкісний дар.

— Він поглинув наші плетіння, а ти захоплюєшся вмінням приручати вогонь, — істерично зауважила Тамі, хоча ніхто й нічим, крім хлопця, захоплюватися не поспішав. — Нас виженуть. Ні, гірше. Нас спалять на багатті, як шкідливих відьом!

— Вгамуйся, істеричко, — душевно попросила Сан. — Ми сюди тебе не запрошували. Ладане, що трапилося з нашою колективною творчістю щодо створення недороблених заклинань? Ми в нього попали?

— Попали, — визнала Ладане. — Коли вони долетіли, стали видимими, а потім зникли. Здається, він їх справді поглинув.

— Нас повісять, — погодилася з Тамі Сан. Людина, здатна поглинати чужі плетіння, дещо занадто навіть для Міста.

— Не хочу вас відволікати, але як це вимикається? — хлопець потрусив рукою, демонструючи вогник.

— Стисни кулак, — відмахнулась Сан. Їй треба було подумати про подальшу долю. Вигадати план втечі, знайти надійне місце, щоб сховатися.

Хлопець стиснув. Потім розтиснув. Вогника вже не було.

— Прикол, — і усмішка до вух. Непробивний якийсь.

— Як твоє ім'я, чудовисько? Я хочу знати, через кого помру молодою, — урочисто проголосила Тамі, зробивши гранично трагічне лице.