Рошаль Шантьє - Б’юсь об заклад, моя?, Рошаль Шантьє

Розділ 3.2

— Він мене здолав, Тась, — шепочу якомога тихіше, бо після короткої розмови з Вітровим увага до нас підвищена. Проходять і очима так зацікавлено луп-луп.

— Але й заступився за тебе, — зауважує подруга, а я киваю.

— Не знала, що він відає, як мене звуть. Крихітко, крихітко! — махаю руками, напівпошепки пародуючи голос королевича, — Думала це щоб імена не запам'ятовувати… Не те, щоб це щось означало... Він все одно пеньок неотесаний.

Прикрість в голосі приховати не вдається, навіть не розумію, звідки вона взялася. Я просто не люблю програвати, от і все. Добре, що вікно закінчується і ми вирушаємо до аудиторії. Це перериває мій безладний потік мекання. Тая хоч і мовчить, але щось таке є у погляді. Наче вона знає про мене щось, чого не знаю я. Може, і я знаю, тільки знати не хочу?!

Додому приходжу о шостій годині. Професор запросив Жарову до ресторану знайомитись з батьками, от ми й шопилися. Виявляється, батька Марка Тая вже бачила на конференції у Берліні. Спочатку хотіла запитати, що за чоловік дивно на неї поглядає, потім за іменем пазлики склала, і Аланьєв пізніше сам в розповіді про родичів підтвердив здогад.

— Не хотілося б зависнути тут до вечора, — зітхає подруга, коли ми не знаходимо нічого підходящого від слова «зовсім» у перших двох бутіках.

— Магазини – це завжди не швидко, — проходимо в скляні двері наступного магазину, і я обертаюся, щоб підбадьорливо посміхнутися Тасі.

Знищуючим поглядом відправляю назад на місце зголоднілих консультанток, що вже кинулися до нас, наче розлючені кицьки. Шлях відкритий! І тепер ми спокійно йдемо до стійки з одягом, що нас зацікавила.

— Ти вже профі!

— У шкільні часи я допомагала мамі сортувати документацію за файлами, — розповідаю, розглядаючи коктейльну сукню кольору беж, — робота нудна, але мені за неї заплатили. Перший куш, так би мовити, — повертаюся до подруги, показую бежеву знахідку і вішаю назад після негативного хитання головою, — прийшла в дорогий бутік витрачати чесно зароблене, а впхнули мені брак. Я на цей піджак місяць ходила облизувалася! Добре, мама в мене не тютя, прийшла і провела з ними виховну бесіду.

— І що, так просто поміняли? Через скандал?

— Вона й не скандалила. Зажадала повернення, а коли їй почали розповідати, що це ми піджак удома зіпсували, пообіцяла підняти галас і пішла. Не знаю, що мама зробила, але подзвонили їй наступного ж дня, вибачалися та попросили прийти. Виявилося, що консультанти щось самі з товаром зробили, а платити дорого. А тут я вся така юна та дурна, от і втюхали. Так що бутіки я любити не перестала, а ось тигриць цих на дух не переношу.

— Не всі ж такі, — Тая бере білосніжну міні і прикладає до себе, дивлячись у дзеркало, — надто коротко, так?

— Так, — киваю, окидаючи прискіпливим поглядом, — якщо на побачення, нормально, а на знайомство якось занадто, — Тая знову зітхає і вішає сукню на місце, — мабуть так, не всі такі, — повертаюся до розмови про консультантів. — Але перевіряти більше не хочеться.

Ми снуємо з магазину до магазину і в останній думали вже навіть не потикатися, а їхати одразу до іншого торгового центру.

— Давай вже зайдемо, раз ми тут, — Тая встає з-за столика, куди ми присіли після довгих марних поневірянь, щоб випити кави та з'їсти тістечка. Я хотіла стейк, але це кав'ярня, тож жую лимонний тарт.

— Звичайно, — я теж підводжусь і йду за подругою.

Сукню купили просто приголомшливу. У тому самому останньому магазині, до речі! Передчуття у Таї, чи що? Але краще б воно спрацювало швидше! Я так їй і сказала, але вона, задоволена покупкою, тільки розсміялася. Зелене, нижче колін плаття з ювелірним вирізом, що відкриває ключиці. Скромне і дуже стильне, підходяще до своєї власниці. Черевики та сумочку ми підібрали там же за допомогою консультантів, до речі. Тож прощалися без п'яти хвилин подружками. Так, не можна судити всіх людей за однією ситуацією.

Увійшовши у двір будинку вітаюся з мамою, вона якраз пересаджує квіти на веранді, а я швидко піднімаюся до себе, переодягаюся і не встигаю відкрити інсту, як наштовхуюся на повідомлення в «запитах»:

«Тримайся від нього подалі, сучка.»

Перечитую кілька разів, а потім заскринюю та кидаю Тасі з написом «Були Маркофанатки, стали Макарофанатки» і супроводжую цю справу регочучими смайликами, бо це справді смішно! Видаливши той непотріб, спускаюся допомагати готувати вечерю. Мене не треба кликати, це у порядку речей.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно