Патрік Несс - Ніж, якого не відпустиш

Бо деякі чоловіки не можуть це терпіти, ну так же? Вони закінчують себе, як пан Роял, а декотрі просто собі зникають, як ото пан Ґолт, наш старий сусіда, котрий колись мав овечу ферму, або пан Майкл, другий найкращий тесля, або пан Ван Вейк, котрий зник того самого дня, коли його син став чоловіком. Таке буває. Якшо твій цілий світ — то є одне Шумне місто без майбутнього, деколи з нього треба піти, навіть якшо йти нема куда.

Бо як я, майже-чоловік, придивляюся до цього містечка, я чую тих 146 чоловіків, котрі лишилися. Я чую кожного з цих паршивців. Їхній Шум тече вниз пагорбом ніби потопа яка котиться на мене, як вогонь, як монстер завбільшки з небеса котрий женеться на мене бо нема куди тікати.

Отак воно виглядає. Отак виглядає кожна хвилина кожного дня мого тупого вонючого житя у цьому тупому вонючому містечку. Не спішіть закривати вуха, це взагалі не помагає:

І це всьо просто слова, це голоси говорять і стогнуть і співають і плачуть. А ще картинки, картинки тоже є, вони швидко з’являються в голові, хоть як би сильно ти їх не хотів, картинки спогадів і фантазій і секретів і планів і брехонь, брехонь, брехонь. Бо в Шумі можна брехати, хоть навіть всі знають шо ти думаєш, можна заховати одне під другим, можна заховати на видному місці, треба просто не зосереджуватися на тій думці чи переконати себе шо правда протилежна до того, шо ти ховаєш, а тоді хто зможе в тому потопі розібратися, де дійсно вода, а де можна не намочитися?

Чоловіки брешуть, і собі вони брешуть найгірше зі всіх.

До речі, я ніколи, ясно, не бачив ні жінку, ні спекла. Я їх, звичайно, бачив на відиках, до того як відики стали незаконні, а ще я їх постійно бачу в Шумі чоловіків, бо про шо ще мають думати чоловіки, як не про секс і ворогів? Але в Шумі спеки більші та зліші, ніж на відиках, хіба ні? А в Шумних жінок світліше волосся і ширші ребра і на них меньше одягу і набагато вільніше поводяться ніж на відиках. Так шо треба пам’ятати, я би так сказав, це найважливіше — те, шо є в цім Шумі, то ще не є правда, Шум — це то шо чоловіки хочуть, аби було правдою, а між цими речима є різниця, і така велика, шо вона вас, бляха, може вбити, якшо не будете обережні.

— Додому, Тодде? — трохи гучніше гавкає Манчі стоячи біля мене, бо так тре’ говорити в Шумі.

— Та, пішли, — кажу я.

Ми живемо з іньшого боку, на північнім сході, і нам зараз тре’ буде пройти через містечко аби туди дійти, от і містечко, рухається так швидко, як тільки я можу йти через нього.

Першим ділом проходимо крамницю пана Фелпса. Вона вмирає, крамниця тобто, як і решта містечка, а пан Фелпс проводить цілий свій час у відчаї. Навіть коли ти шось у нього купуєш, і він такий ввічливий, як тільки може, його відчай всеодно наступає на тебе, як гній з рани. Закінчується, — каже його Шум, — закінчується, все закінчується, а ще Хлам і хлам і хлам і Моя Джулія, моя люба, люба Джулія, котра була його дружиною і котра в Шумі пана Фелпса ходить без одягу.

— Здоров, Тодде, — гукає він, коли ми з Манчі проходимо попри нього.

— Здоров, пане Фелпс.

— Як твій день, Тодде?

— Чудова, просто чудова, пане Фелпс.

— Чуд! — гавкає Манчі, а пан Фелпс сміється, але його Шум тупо повторює Закінчується і Джулі і хлам і картинки того, за чим він сумує, там його дружина, і те, шо вона робила, ніби це було унікальним чи шось типу того.

Я не думав у свій Шум нічого конкретного для пана Фелпса, просто звичайні штуки, які ніде не діваються. Хотя тре’ визнати, я сам себе зловив на тому, шо думав трохи голосніше, аби заховати думки про дірку, яку я знайшов на болоті, заховати їх за голоснішим Шумом.

Не знаю, нашо я це роблю, не знаю, чого я маю їх ховати.

Але я їх ховаю.

Ми з Манчі йдемо далі дость швидко, бо дальше буде бензозаправочна станція і пан Геммар. Бензозаправочна станція більше не працює, бо ядергенератор, котрий рагулірував потік бензини, того року зламався, і зара’’, він просто сидить там біля бензозаправочної станції як бридкий поламаний палець, і біля неї не живе ніхто, лишень пан Геммар, а пан Геммар набагато гірший чим пан Фелпс, бо він вивалює всьой свій Шум просто на тебе.

А в нього бридкий Шум, злий Шум, картинки тебе, але такі, яким ти не хочеш себе бачити, жорстокі картинки і погані картинки, і всьо шо ти можеш, це зробити свій власний Шум настільки ж гучним, аби попробувати включити в нього і Шум пана Геммара, і відправити Шум назад на нього. Яблука і Закінчується і кулак над руку і Бен і Джулія і Чуд, Тодде? і генератор блимає і хлам і заткнися, просто заткнися і Глянь на мене, хлопче.

І я всеодно повертаю голову, хоть і не хочу, але деколи тебе застають зненацька, тож я повертаю голову і одне пан Геммар, у своєму вікні, дивиться просто на мене і один місяць, так він думає, і з’являється картинка з його Шуму, і в ній я стою сам-один, але якось навіть ще саміший, а я й не знаю, шо це значить, чи це правда, чи така зумисна брехня тому я думаю про молот котрий б’є пана Геммара по голові знову і знову, а він просто всміхається з вікна.

Дорога повертає за бензозаправочну станцію і йде попри клініку, а там доктор Болдвін, і всі плакучі і стогнучі чоловіки йдуть до доктора навіть коли з ними всьо добре. Нині пан Фокс жаліється на то шо він не може дихати, і його би можна було пожаліти, якби він стільки не курив. А тоді, коли проходиш клініку, Господи Всемогутній, там той клятий проклятущий паб, у якому навіть у цей час доби просто завиває Шум, бо там вони підкручують музику так голосно, аби могти заглушити Шум, але це працює хіба трохи, так шо виходить голосна музика і голосний Шум і навіть гірше, п’яний Шум, який лупить мене ніби обухом. Крики, і верески, і плачі від чоловіків у котрих лиця ніколи не міняються, і просто премари минулого і всіх жінок, котрі колись існували. Багацько всього про жінок, котрі колись були, але то всьо без смислу, бо п’яний Шум — то ніби п’яний чоловік: непонятний, нудний і небезпечний.

Теперка в центрі міста взагалі тяжко ходити, тяжко думати, куди дальше ставити ногу, бо на плечах лежить задуже багато Шуму. Я чесно не знаю, як чоловіки то роблять, я не знаю, як я то буду робити, коли стану чоловіком, хіба прийде день, про який я не знаю і всьо поміняється.

Дорога йде дальше за паб і направо, повертає біля поліціянтської станції і тюрми, які тута разом, і які тута потрібні більше, ніж можна було