Аня Стар - (не) Вірний, або Ти моя, крихітко!, Аня Стар

Віка тихо відчинила білі двері, оглядаючи все навколо. Вона переводила своє галасливе дихання, коли почула голоси.

— Це просто приголомшливо, Редді, — низький голос явно належав жінці: у молоденької дівчини просто не могло бути таких хрипких нот.

"Здається, вони прямують сюди"

Вікторія вирішила раптом пограти в шпигуна, а заодно з'ясувати, що за таємнича особа прийшла вранці разом із Фейтом.

Дівчина встигла сховатися в шафу, де лежав самотній ящик із пробірками. Було, звісно, незручно і моторошно тісно, але прорізи в металевих дверцятах чудово все їй показували.

Редді пройшов у бік столу з комп'ютером, а слідом за ним повільно пропливла дівчина. Висока, майже як він на зріст, із чорним прямим волоссям до плечей і дуже струнка.

Вікторії навіть захотілося погодувати цю жертву анорексії.

— Я впевнена, твій проєкт визнають найкращим, шкода тільки, що ми працюємо не разом, — брюнетка поклала долоню на його плече.

"Що? Його проект?!" — Вікта обурило, що цей вискочка вже привласнив його собі й тепер стоїть із таким самовдоволеним виразом на обличчі.

— Це все другорядні проблеми, я й сам чудово впораюся з цією роботою, — Редкліфф вмикав комп'ютер, щоб встигнути внести поправки в результати свого аналізу.

"Сам?! Він зовсім безсмертний, чи що?!"

Вікторія вже була готова різко вийти зі свого укриття і голосно заявити про себе, але, побачивши жіночу долоньку, що пливе вниз, у бік дупи нахабного засранця, різко передумала.

"Чорт, невже це те, про що я думаю?!"

Вона відчула, як загорілися її щоки, розуміючи, що зараз стане свідком "реальної полунички"

— Ми давно не були разом, і... я скучила... — брюнетка буквально липла до тіла чоловіка, якого встигла притиснути до столу з великими пробірками.

— Не думаю, що це відповідне місце для задоволення твоїх... потреб, -— спокійним тоном відгукнувся Фейт.

Він не виявляв жодної активності, даючи дівчині свободу дій, відступити чи продовжити. І, схоже, дівчина обрала друге, почавши розстібати ширінку чоловічих штанів.

— Я вважаю за краще покірно слідувати... своїм бажанням... — з хрипотою в голосі відповіла незнайомка.

Вона приспустила його штани, почавши пестити член тонкими пальцями. Редкліфф ледь прогладив дзеркальну темряву її тонкого волосся.

"Чому він не цілує її? — Вікторії б думати про інше і заплющити очі, але тепер вона жадібно вбирала те, що відбувається в лабораторії. — Невже вони настільки впевнені, що їм ніхто не завадить?"

Вона видала гучний вдих і притиснула долоню до рота, коли побачила, що голова брюнетки опустилася до його промежини. Дівчина боялася бути почутою, бо Редді різко обернувся, вдивляючись своїми холодними очима в порожні стіни кімнати. Його погляд затримався на дверцятах шухляди, в якій ховалася Вікторія, і їй стало здаватися, що він почув удари її серця.

"Оце так, матір твою, я потрапила!"

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно