Ісабель Альєнде - Оповідки Еви Луни, Ісабель Альєнде

могла дихати, серце переляканою пташкою билося між ребер, руки й ноги тремтіли, кров стугоніла з такою силою, що, здавалося, от-от вихлюпнеться назовні, розірвавши пальці. Відтоді Елена почала стежити за матір’ю.

Один по одному відкривались їй шукані докази: спершу тільки погляди, надто тривалі вітання, спільницькі посмішки, підозра, що їхні ноги торкаються одна одної під столом і що вони шукають приводу, щоб залишитися наодинці. Нарешті, якось уночі, повертаючись із кімнати Берналя, де вона щойно виконала своє ритуальне дійство, Елена почула шум підземних вод, що долинав зі спальні матері, і збагнула, що весь цей час, коли, як вона гадала, Берналь заробляв собі на хліб, співаючи нічні пісні, насправді той знаходився по інший бік коридору, і поки вона цілувала його примарний образ у люстрі й вдихала запах, що линув од його простирадла, чоловік був з її матір’ю. З набутою впродовж років вправністю невидимки вона прослизнула крізь прочинені двері й уздріла, як вони кохаються. З-під торочкуватого абажура пробивалося світло, що озорювало коханців. Матір перетворилася на круглу, рожеву, стогнучу, пишнотілу істоту, таку собі актинію, суцільні щупальця та присоски, геть уся — рот, і руки, і ноги, і отвори — колихалася й колихалася, притиснувшись до масивного тіла Берналя, яке — на відміну від материного — здалося Елені твердим і незграбним, й рухалося судомно, наче розгойдуване сильними поривами вітру дерево. Доти дівчинка ніколи не бачила голого мужчини, тож була вражена його визначальними відмінностями. Чоловіча природа видалася їй брутальною, і вона довго оговтувалася від жаху, перш ніж змусила себе дивитися далі. А◦проте побачене невдовзі зачарувало її, і тепер вона гляділа уважно, щоб навчитися рухів, завдяки яким матері вдалося заволодіти її Берналем, рухів, сильніших за всю її любов, молитви, мрії та безмовні волання, за всі її магічні ритуали, вигадані, щоб прихилити його до себе. Вона була переконана, що в цих пестощах і шепоті міститься таїна, і коли її розгадати, то Хуан Хосе Берналь спатиме з нею в гамаку, який вона щовечора чіпляла на два гаки в кімнаті з шафами.

Наступні дні Елена жила в якомусь запамороченні. Ніщо не цікавило її, навіть Берналь, який перемістився в її мозку в запасне відділення, а сама вона поринула у фантастичну реальність, що повністю замістила живий світ. Дівчинка й далі за звичкою виконувала повсякденну роботу, але її душа не брала в тому участі. Коли матір завважила, що дочка втратила апетит, то — хоча Елена була ще надто юною — віднесла це на рахунок її скорої статевої зрілості й знайшла час, щоб посидіти з нею наодинці та розкрити їй таємницю народження жінки. Дівчинка мовчки вислухала материні просторікування про біблійні прокляття та менструальну кров, певна, що з нею цього ніколи не станеться.

У середу Елена, либонь, уперше за тиждень відчула голод. З консервним ножем і ложкою подалася до комори й спорожнила три бляшанки гороху, потім зрізала червону воскову плівку з головки голландського сиру і з’їла її, наче яблуко. Після цього вибігла на подвір’я і, скоцюрбившись, виблювала на герань якусь зелену мішанку. Біль у животі та гіркий присмак у роті повернули їй відчуття реальності. Того вечора вона спокійно заснула, зіщулившись клубком у своєму гамаку й посмоктуючи палець, як тоді, коли була немовлям. У четвер Елена прокинулася веселою, допомогла матері приготувати каву для пожильців і, перш ніж піти до школи, поснідала з нею в кухні. А◦вже в школі почала скаржитися на болючі спазми в шлунку і так скулилася, просячи дозволу піти до туалету, що вчителька ще вранці відпустила її додому.

Елена пішла довгою кружною дорогою, щоб оминути сусідні вулички, й наблизилася до своєї оселі з тильного боку, що виходив до яру. Перелізти через мур і зістрибнути з нього на подвір’я виявилося справою менш ризикованою, ніж вона гадала. Дівчинка знала, що о цій порі матір на ринку, а оскільки по четвергах там торгували свіжою рибою, то й вернеться вона не скоро. У домі були тільки Хуан Хосе Берналь і сеньйорита Софія, котра через загострення артриту вже тиждень не ходила на роботу.

Елена сховала книжки та черевики в кущах і прослизнула в дім. Притиснувшись до стіни й затамувавши подих, піднялася на горішній поверх; з кімнати сеньйорити Софії до неї долинули гучні звуки радіо, і дівчинка трохи заспокоїлася. Двері до Берналевого помешкання піддалися одразу. Тут панувала пітьма, тож увійшовши з вулиці, де пряжило ранішнє сонце, Елена якусь мить не бачила геть нічого, а проте вона знала цю кімнату напам’ять, багато разів заходила сюди й тямила, де тут що, де саме рипить підлога й у скількох метрах од дверей стоїть ліжко. Так чи інак, а вона дочекалася, коли зір звикне до темряви й окресляться контури меблів. За кілька секунд уже могла розрізнити чоловіка на ліжку. Той лежав не ницьма, як безліч разів уявляла дівчинка, а горілиць на простирадлі, в самих трусах, витягнувши одну руку й притуливши другу до грудей, на очі йому спадало пасмо волосся. Елена відчула, що весь страх і нетерпіння, що змагали її кілька останніх днів, зненацька розвіялися; вона почувалася спокійною, як людина, котра знає, що мусить робити. Їй здалося, нібито вона вже багато разів проживала цю мить; тож подумки сказала собі, що нема чого боятися, адже йшлося про звичний ритуал, щоправда дещо відмінний од попередніх. Повільно зняла шкільну форму, однак не наважилася скинути бавовняні трусики. Наблизилася до ліжка. Тепер вона краще бачила Берналя. Присіла на краєчку, зовсім поряд із рукою чоловіка, силкуючись, щоб її вага не додала простирадлу жодної зморшки, й неквапно нахилилася: тепер, коли її обличчя застигло в кількох сантиметрах од нього, вона відчувала тепло його дихання й солодкий запах його тіла. З надзвичайною обережністю — щоб не розбудити його, — простягнувши спершу одну, а тоді другу ногу, вмостилася поруч. Зачекала, прислухаючись до тиші, й нарешті зважилася з майже невідчутною ніжністю покласти руку йому на живіт. Від цього дотику Елену кинуло в жар, і вона перелякалася, що гупання її серця відлунить у цілому домі й розбудить чоловіка. Їй знадобилося кілька хвилин, аби оговтатися, а переконавшись, що він навіть не поворухнувся, вона заспокоїлася й притисла до нього руку — таку легку, що не розбуркала сон Берналя. Елена пригадала рухи, які робила матір, і — поки занурювала пальці в трусики — знайшла й поцілувала його губи, як робила це не раз перед люстром. Берналь застогнав уві сні й обійняв дівчинку рукою за талію, а тим часом другою вхопив