Павло Правій - Таємна історія Радянського Союзу, Павло Правій

був тонкий розрахунок. У цих погромах Ленін та його поплічники негайно звинуватили «контрреволюцію». Дивні справи твої, Господи – до свинячого вереску упивалися «червоні матроси», «червоні солдати» та інші «революціонери», а винні в цьому були різноманітні «контр революціонери». А хто ж конкретно входив до тієї «контри»? «У результаті підривної діяльності кадетів за підтримки анархістів і кримінальників Петроградом наприкінці листопада – на початку грудня 1917 року прокотилася хвиля п’яних погромів» [5].

Так радянські пропагандисти писали у 1963 році. Кадети винні. Злигалися з кримінальниками. Магістр права Московського університету Федір Федорович Кокошкін та земський лікар Андрій Іванович Шингарьов вступили у злочинну змову з Льонькою Пантелєєвим. Як результат, більшовики з важким серцем змушені були і Шингарьова, і Кокошкіна, і ще декого відправити у каземати Петропавлівської фортеці. Шкода, звичайно, що вони не зможуть взяти участь у виборах до Установчих Зборів, але самі винні.Дуже прикметно, що погроми почалися 24 листопада із Зимового палацу, 26 листопада вони розповсюдилися на половину Петрограда, а 28-го Совнарком видав декрет про оголошення кадетів поза законом та арешт їхнього керівництва.

Загалом зрозуміло, кому погроми ті насправді були вигідними і хто їх організував, використавши «соціально близьких» кримінальників, що їх ще влітку сотнями повипускали з в’язниць «революційні матроси і солдати».

Лише сліпий не побачить, хто наловив рибки в каламутній воді, зваливши все на «контру». І це були не Кокошкін, не Шингарьов і не князь Долгоруков.

Апогеєм «Великої Жовтневої Соціалістичної революції» став розгін більшовиками Всеросійських установчих зборів, на які чекала вся країна.

Мало хто знає, що більшовики здійснили переворот 25 жовтня саме під гаслом захисту Установчих зборів – настільки вони були популярними в народі. Саме тому більшість росіян поставилися до подій 25 жовтня (7 листопада) спокійно, очікуючи стабілізації після скликання зборів.

Вибори показали, що тези про «загальнонародну підтримку» більшовиків, м’яко кажучи, неправда. Із 715 місць вони отримали лише 175. Ще 40 місць мали їхні союзники – ліві есери. Нищівна, катастрофічна поразка. Праві есери та центристи натомість здобули 370 місць і таким чином – більшість.

Отримавши від народу «відлуп», Ленін, Троцький та компанія почали всіляко перешкоджати роботі Установчих зборів, а також застосовувати репресії щодо окремих делегатів та партій. Наприклад, вони оголосили поза законом Конституційно-демократичну партію (17 місць), котра належала до центристів, а отже, була союзником правих есерів. В Омську більшовики без суду розстріляли 25 депутатів, аби не допустити їх до Петрограда. При цьому Ленін цинічно вимагав, щоб на зборах був кворум у мінімум у 400 осіб.А коли усі ці махінації та насильство не допомогли, 5 січня 1918 року після першого і єдиного засідання, на якому більшовики та їхні союзники опинилися у безнадійній меншості (38,5% місць) Всеросійські установчі збори були просто… ліквідовані. Ленін наказав Таврійський палац, де відбувалося засідання, зачинити й нікого туди не пускати. Китайці та латиші, отримавши добрячу платню, наказ виконали. При цьому більшовики здійснили свій перший відкритий злочин: розстріляли мирні демонстрації на підтримку Установчих зборів. Загальна кількість убитих у Петрограді та Москві сягнула понад 70 осіб, кілька сотень було поранено. А хто розстрілював беззбройний натовп робітників? Правильно – найманці з Литовського лейб-гвардійського полку, «червоні латиські стрільці», китайці та бойовики сформованих Дзержинським терористичних банд.

Цікаво поглянути на те, як у своїй пресі більшовики характеризували учасників тих маніфестацій. Їх обзивали «холопами Американського долара», прислужниками банкірів і буржуїв та «ворогами народу». Так і поведеться далі – усіх тих, хто смів йти проти комуністів, вони нарікали «ворогами народу» та чиїмись «прислужниками». І так понад 70 років.

Тим часом «пролетарський письменник» Максим Горький, який мав трохи совісті, в газеті «Новая жизнь» опублікував гнівну статтю, у якій зокрема говорилося: «5-го січня 1918 року беззбройна петербурзька демократія – робітники, службовці – мирно маніфестували на честь Установчих Зборів.. «Правда» бреше, коли вона пише, що маніфестація 5 січня була організована буржуями, банкірами тощо. І що до Таврійського палацу йшли саме «буржуї» та «калединці». «Правда» бреше, – вона чудово знає, що «буржуям» нічому радіти з приводу відкриття Установчих Зборів, їм нема чого робити в середовищі 246 соціалістів однієї партії і 140 – більшовиків. «Правда» знає, що в маніфестації брали участь робітники Обухівського, патронного та інших заводів, що під червоними прапорами російської соціал-демократичної партії до Таврійського палацу йшли робітники Василеострівского, Виборзького та інших районів. Саме цих робітників і розстрілювали, і скільки б не брехала «Правда», вона не сховає ганебного факту. . Отже, 5 січня розстрілювали робітників Петрограда беззбройних. Розстрілювали без попередження про те, що стрілятимуть, розстрілювали із засідок, крізь щілини парканів, боягузливо, як справжні вбивці» [6].

Єдина і головна претензія до Горького – обізвавши більшовиків боягузливими убивцями, він не плюнув на них і не послав подалі, а продовжував на них працювати, освячуючи своїм авторитетом їхню владу. Тому вибачайте, але висловлю власне ставлення: попри усю критику ним більшовиків, вважаю Максима Олексійовича непересічним негідником. Він же не лише у перші роки благословляв нелюдську владу комуністів. Він оспівав перший радянський концтабір – Соловецький. Він оспівав першу радянську каторгу – Біломорканал. А що періодично критикував? Так товариш Сталін організував йому дострокову подорож на той світ у 1936 році. Йому, а перед тим і його синові, аби не плескав язиком зайвого.

У такий спосіб більшовики захопили владу. І на початку вони навіть не приховували, що то був звичайний брутальний військовий переворот. Ані Троцький, ані Ленін, ані Бухарін, ані Луначарський. У статті Сталіна до річниці подій 25 жовтня один із розділів так і називався «Про Жовтневий переворот». Ленін, виступаючи серед своїх поплічників 24 лютого 1918 року, сказав: «Звичайно, приємно і легко буває говорити робітникам, селянам і солдатам, приємно і легко бувало спостерігати, як після Жовтневого перевороту революція йшла вперед» [7].

Те, наскільки робітникам було приємно, ми бачимо з подій 5 січня. Особливо приємно – убитим і пораненим. Але тут про інше – ніхто не вбачав у подіях жодної «Великої Жовтневої Соціалістичної революції». Вона з’явилася набагато пізніше – у брехливій радянській пропаганді.

Ще одне. Протягом десятиліть пропаганда подавала «революцію» 25 жовтня (7 листопада) 1917 року як приклад геніальної стратегії більшовиків і, зокрема, Леніна. Насправді все набагато простіше: влада упала їм до рук, мов дозріле яблуко. Адже упродовж багатьох років, аж від початку ХХ століття