Олена Гуйда - Секрет Світлячка, Олена Гуйда

Вони були смертельною неконтрольованою зброєю. Не піддавалися дресируванню, мстилися тим, хто намагався назватись їхніми господарями, і… вбивали. Вбивали все, що траплялося їм на дорозі. Природними регуляторами їхньої кількості в природі були лише гігантські кішки, з якими мені теж не хотілося б зустрічатися в принципі ніколи.

На моїй пам'яті була лише одна людина, була здатна приборкати цих тварин. І його давно немає серед  живих.

Я усвідомила очевидне – моя магія цій тварині була, як велетню голка… І відразу чітко зрозуміла, що розділю долю цієї дівчини. Навіть ухилившись від першого стрибка і запустивши сирою магією в морду псини, через що в голові ніби розірвалася магічна бомба, я не встигала ухилитися від другого, а вже тим більше зібрати ще хоч крихти магії... це був кінець.

- Тхар, - громом промайнуло темне заклинання від чого мене занудило, і я рефлекторно, але занадто пізно, затиснула вуха. Все одно стало погано так, що на якусь мить в очах потемніло.

Псина, що вже летіла на мене в стрибку, спалахнула чорним полум'ям і обсипалася попелом на білий сніг, на бліде обличчя ледь живої дівчини, в калюжу червоної крові.

Все це здавалося поганим сном, треба було просто прокинутися, але навіть моргнути я себе змусити була не в змозі.

Сильні пальці зімкнулися на моїй руці, трохи вище ліктя, і ривком змусили мене піднятися на ноги. А мені зовсім не до місця подумалося, що ще кілька таких ривків і мій бідний кожушок остаточно облисіє.

Я перевела повний подиву трохи розфокусований погляд на свого рятівника, і навіть подих перевести не змогла. Це однозначно був темний та високородний. Про це свідчив не лише вугільний чорний колір очей, волосся, занадто смаглява шкіра, але й химерні чорні вензелі на шиї, що йдуть униз під комір кітеля. Бойовий загін… тут? Так далеко від кордону із Мертвими землями? Це не на добро!

Навколо вже метушилися цілителі, варті, маги, а я не дихала, дивлячись у чорні очі на ніби створеному талановитим скульптором високородному обличчі, позбавленого будь-яких емоцій. І розуміла, що мені кінець. Тепер мені точно доведеться відповідати за всією суворістю закону. Це з вартою розбирався б директор, та й самі вони швидше відмахнулися б, закривши справу. А з бойовим загоном змушена буду говорити я особисто. І їм начхати на наміри, навіть найкращі. Є факт порушення, а за ним піде покарання. Але навіть думати не хочеться про те, чим мені обернеться застосування магії крові. Якщо це помітили. Тому що я гадки не мала скільки він там стояв і чи бачив мої маніпуляції зі шпилькою. Якщо бачив... якщо не дай Велика праматір... він бачив. То я приречена.

- Вам доведеться пройти зі мною, - оминувши звичайні правила, що вимагали як мінімум представитися і назвати військовий чин, поставив мене перед фактом офіцер. Але яка власне різниця? У мене мурашки по спині поповзли від його трохи хриплого низького голосу.

Сенс сперечатися? Залишалося приречено кивнути, закусивши губу, щоб не розплакатися прямо тут. І так само стискаючи в руці шпильку.

- Ви розумієте, що порушили закон? - Холодно поцікавився чоловік, явно сумніваючись у моїх розумових здібностях. Як і здатність точно визначити масштаби моєї проблеми.

Я знову кивнула. І зовсім про це не шкодувала. Якщо врятовано бодай одне людське життя, то будь-які ризики виправдані.