Iрина Давидова - Шалений Бос, Iрина Давидова

Глава 3

Я скинула виклик і побігла до метро. Дуже сподівалася, що мені таки пощастить з роботою, а ще я не зустріну Бетмена прямо на вулиці. Тільки заковика в тому, що ресторан знаходиться в декількох сотнях метрах від його клубу. Ну не радість, трясця?

Добравшись до можливо майбутнього місця роботи, я увійшла в приміщення, в якому, до речі, зустріли мене з посмішкою.

 - Це Ви дзвонили, так? - посміхнулася Ольга, на що я тут же кивнула. - Пройдемо зі мною.

Вона пішла через зал по коридору і зупинилася біля звичайних коричневих дверей, де висіла табличка «Тополін В.С.».

Ну чому господиня не жінка?

 - Не хвилюйся, у нас хороший бос, - посміхнулася Ольга, на що я згідно кивнула. Хотілося б вірити.

Вона постукала у двері та після тихого «увійдіть» натиснула на ручку. Ми увійшли в кабінет, і за столом я помітила чоловіка років тридцяти п'яти приємної зовнішності.

 - Здрастуйте.

 - Віталій Сергійович, тут дівчина з приводу роботи офіціанткою.

 - Добрий день. Проходьте...

 - Естель. Естель Вербицька.

 - Дуже приємно. Ольга, попросіть зробити нам кави.

 - Добре, Віталій Сергійович.

Ольга залишила в кабінет нас одних.

 - Сідайте, Естель. У вас цікаве ім'я.

 - Так, батьки так пожартували.

 - Скільки Вам років, працювали колись в нашій сфері?

- Мені двадцять сім. Працювала, але це було більш як п'ять років тому. Але мені дуже потрібна робота, і я все схоплюю на льоту.

 - На кого вчилися?

 - Колись на кухаря, але не захоплююся вже дуже давно.

 - Ну, дивіться, у нас дуже високий рівень. І я беру на роботу тільки через знайомих або за порадою моїх співробітників. Клієнти у нас часом примхливі, і з ними потрібно бути дуже обережними. Впораєтеся?

 - Я дуже постараюся. Без роботи виживати дуже складно.

 - Коли зможете приступити?

 - Та хоч сьогодні!

 - Ну, Ви так не поспішайте. Головне, меню вивчіть.

До кабінету увійшла Ольга, тримаючи в руках тацю з двома чашками кави.

 - Дівчатка зайняті всі, - пояснила вона свою появу, - може, щось ще?

 - Так, принесіть меню для Естель. Нехай ознайомиться.

Далі я займалася вивченням страв ресторану. Їх було чимало, і всі з якимись кучерявими назвами. Та вже ж, за п'ять років, що я не працювала в ресторані, багато що змінилося. Хоча і раніше зустрічалася дурість, а вже тепер... Але головне, що у мене хороша пам'ять, і я все швидко вивчу. Навіть напої.

Пізніше мені видали форму, в якій працюють всі офіціанти. Я покрутилася біля дзеркала, відзначаючи, що дуже навіть непогано виглядаю. Чорні штани, молочного кольору водолазка і поверх штанів довгий фартух коричневого кольору. Головне, не спіднички, що не прикривають попу.

Сьогодні у мене проходило стажування. І бос сказав: якщо не відбудеться жодного казусу, вже завтра я зможу приступити до роботи. На це я дуже сподівалася.

І слава Богу, все пройшло добре. Правда, пару раз проливала каву, але пощастило, що не у самого столика з відвідувачами, а біля бару. І один раз упустила тарілку з салатом. Головне, що Віталій Сергійович не гнівався. Мені, звичайно, особливо немає справи до нього, я сама в гніві кому завгодно одягну тарілку на голову, але зараз не той час. Мені дуже потрібна робота.

В кінці робочого дня Віталій Сергійович запросив мене до себе в кабінет.

 - Ну що, Естель, в принципі, у Вас непогано виходить.

 - У мене є шанс?

 - Завтра Ви можете виходити на роботу. Але продовжувати треба в такому ж дусі та навіть краще.

 - Безумовно. Віталій Сергійович, я б хотіла попросити Вас...

 - Так, про що?

 - А ви б не могли мені видати аванс? Хоча б трохи. Я розумію, що це дивно звучить, з урахуванням, що я навіть і дня не пропрацювала, але мені дуже потрібно за квартиру заплатити, - про те, що я її ще не знайшла, сміливо промовчала. - Інакше мені ніде буде ночувати.

 - У Вас все добре, Естель? Може, допомога потрібна?

- Ні-ні, все добре, - закивала головою, притискаючи до себе сумочку, - просто роботу складно знайти.

 - Гаразд. Я дам кілька тисяч. Сподіваюся, цього вистачить?

Звичайно, не вистачить, - подумала я, - але хоча б комірчину зняти, це вже краще, ніж нічого.

 - Так, звичайно, - відповіла йому.

Дочекавшись обіцяного авансу і домовившись з дівчатками про те, у скільки мені завтра бути на робочому місці, я вирушила до Машки за речами.

Час пізній, навряд чи я зараз зможу десь квартиру наймати. Але ось пошукати по оголошеннях не завадить.

Повільно чвалаючи по доріжці, я не помітила, як опинилася біля клубу Бетмена. Так, можливо, я б і не звернула уваги, якби не почула його голос.

 - Сідай давай в машину і не роби мені мозок. Сьогодні одна стерво і так вже споганила настрій.

Це він про мене, чи що?

 - Котик не в дусі. Я це виправлю.

Ох, це я, значить, стерво?

Я озирнулася на всі боки й побігла в перехід, запримітивши там одного торгаша. Доведеться, звичайно, витратитися, але нічого! Нерви Суботіна того варті.

Зробивши справу, я зі спокійною душею і чистою совістю поквапилася за своїми речами. І головне, по дорозі встигла прикупити пару газет.

Піднявшись на потрібний поверх, я застигла посеред майданчика. За дверима стояла моя сумка.

Щоб впоратися з емоціями, зробила глибокий вдих і шумно видихнула. Я впораюсь. Я сильна, і немає нічого такого, з чим би я не змогла впоратися. Як і немає жодної людини, яка допомогла б мені все це пережити.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно