Олександр Олесь - Княжа Україна, Олександр Олесь

style="">Мал насупився, як сич.

 

Хтось найстарший, наймудріший

Промовляє наразі:

«Здавна радились зі мною

І бояри, і князі.

 

І тепер я дам пораду:

Воно так: як вовк з двора

Витяг дві чи три овечки,

Вже не ждіть тоді добра.

 

Передушить всю отару

До останньої вівці.

Як ви впораєтесь з вовком,

Що ви зробите, борці?

 

Віддасте йому отару,

Ту, що пасли, стерегли?»

«Уб’ємо кілками звіра!» -

Деревляни заревли.

 

І рішають одностайно

Вбити Ігоря в бою.

І на тім вони скінчили

Раду-бесіду свою.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 

Наче в бурю Чорне море,

Віковічний ліс гуде;

Через ліс дрімучий, темний

Військо Ігоря іде.

 

Без дороги йде поволі,

Здобуває кожний крок:

Тут дерева повалились,

Там болото, там пісок.

 

Так воно і йде до ночі,

З лісом бореться, йдучи.

На руках криваві рани,

В піхвах заткнуті мечі.

 

Але що це?! Деревляни!

Деревляни з трьох боків!!

«Оточили! Ми в неволі!

Гей, до зброї, до мечів!»

 

Та було уже запізно:

Деревлянські вояки

Налетіли, як на здобич

Налітають хижаки.

 

Перебили княже військо,

Порубали, посікли,

Князя Ігоря самого

Обеззброїли, взяли.

 

І, не стримуючи помсти,

Гніву лютого свого,

Враз два дерева згинають

І прив’язують його.

 

І, два дерева нагнувши,

Випускають нагло з рук,-

І живцем роздертий Ігор

Умирає серед мук.

 

…Так за дужу Україну,

За соборну Ігор вмер.

За соборність України

Умирають і тепер.

 

КНЯГИНЯ ОЛЬГА

 

 

Тихий, теплий літній ранок.

Сонце встало. Вітер спить.

Вийшла дівчина на річку,

Сіла в човен і сидить.

 

Чарівна сама, як ранок,

Задивилася на світ…

Білий шум на синіх хвилях,

На деревах - білий цвіт.

 

Любо жити на сім світі,

Щастя любого ждучи…

Ах, коли б лише згадати

Сон, що снився уночі.

 

Дивний сон… якісь палати,

Лицар в зброї на коні…

Ліс такий страшний, таємний…

Поле… Море вдалині.

 

Далі хмари, грім, пожежа,

Плач і стогін з-під землі.

Лицар-велетень в кайданах,

Кров на білому чолі.

 

І замислилась красуня…

Згадка в серце їй вп’ялась…

Нагло шелест… Обернулась:

Перед нею - Ігор-князь.

 

На йому убрання просте,

Без оздоби, без відзнак,

Лук з залізними кінцями,

Збоку стріли, сагайдак.

 

Привітався з нею Ігор,

І сказав перевезти…

Загойдавсь на хвилях човен

І поволі став плисти.

 

І очей не зводить Ігор:

Що за дівчина-краса.

Заговорить: думка - сонце;

Очі - сині небеса.

 

Хто вона, чия і звідки,

Князь докладно розпитав,

А на другий день по неї

І сватів своїх послав.

 

І за князя вийшла заміж

Проста дівчина з села,

І до смерті вірним другом

Князю Ігорю була.

 

ПОСЛИ ДЕРЕВЛЯН ДО ОЛЬГИ

 

 

Хоч помстились деревляни,

Та не заснуть уночі.

Оглядаючись, лягають,

Бачать Ігоря, сплючи.

 

Хочуть з Ольгою миритись,

До княгині шлють послів,

І у Київ прибуває

Нагло декілька човнів.

 

І з промовою до Ольги

Обертаються посли:

«Ми не битися, княгине,

Ми миритися прийшли.

 

Ти за вовка вийшла заміж,

Ну й забили ми його,

А тепер тебе ми заміж

Віддамо вже за свого.

 

Князь наш, Мал, тебе угледів

І відразу покохав,

І оце до тебе, Ольго,

Старостів своїх прислав».

 

Ольга низько уклонилась

І промовила послам:

«Йдіть сьогодні в човен спати,

Завтра ж честь я вам віддам».

 

І повірили, зазнались,

Запишалися посли

І по вулицях до човна

Переможцями пішли.

 

І коли від Ольги вранці

Посланці до їх прийшли,

Ледве глянути схотіли,

Ледве голови звели.

 

«Не поїдемо ми кіньми,

Пішки теж ми не йдемо,-

Понесіть ви нас у човні!»

«Що ж, гаразд: понесемо».

 

Понесли та враз - у яму!

І засипали живцем:

Так, мовляв, і ви мирились

З нашим Ігорем-борцем.

 

Так помстилася княгиня,

Так помщаються жінки…

Гей, не бійтеся ставати

Під прапори, вояки!

 

ПОХІД ОЛЬГИ НА ДЕРЕВЛЯН

 

 

Незабаром гнівна Ольга

Знову зводить рахунки…

Але борються завзято

Деревлянські вояки.

 

Баче Ольга, що до бою

В неї сила замала,

Стала думати, гадати

І на хитрощі пішла.

 

І говорить деревлянам:

«Та чого це ми б’ємось?

Щось не вміли поділити,

Завинив з нас, може, хтось?

 

Я прийшла до чоловіка

На могилу жалібну:

Дай, мовляв, солодким медом

Свого князя пом’яну.

 

З вами, любі деревляни,

Боротьби я не веду,-

Пом’яну я чоловіка,

Справлю тризну і піду.

 

Пом’яніть і ви… Забудьте

Те, що вже давно пройшло:

Є для вас і мед пахучий,

І густе, як кров, вино».

 

Вірять Ользі деревляни,

На могилу князя йдуть.

Разом князя поминають,

Разом мед і вина п’ють.

 

Попились, лягли спочити,

А княгиня знак дала

І над Ігоря труною

Рахунки свої звела…