Олександр Олесь - Поза збірками, Олександр Олесь

Німа рука моя,

Рука моя висить в безсиллі,

І я не граю на весіллі,

Хоч грав на похороні я.

 

Пустіть! Угледжу молоду,

Ясну і чисту, як лілею:

Я в снах колись стрівався з нею,

Вночі, в терновому саду.

 

О Боже мій! Рука моя німа,

Рука моя висить в безсиллі...

Стою, дивлюся на... весіллі!

Ні слів, ні усміху нема.

 

А згадую, коли вона в труні

Жива лежала під землею,

Як я в той час співав над нею,

Як грали струни жалібні!

 

З душею чайки, кобзо, ти...

Ти тільки плакати умієш,

Ти тільки сльози дрібно сієш,

Вінки сплітаєш на хрести.

 

І за веселими столами

Немає місця нам, сумним...

Ходім: над теплими тілами

Заплачем дзвоном жалібним.

 

«З гарячих вулиць, залитих кров՚ю…»

 

 

I

 

З гарячих вулиць, залитих кров՚ю,

До моря в думці лечу я знов,-

Тут кожний камінь палає кров՚ю,

Тут в кожнім слові клекоче кров.

 

З очей голодних, налитих кров՚ю,

Лечу на лоно ясних пісків,-

Тут кожний камінь палає кров՚ю,

Тут кожний камінь кричить без слів.

 

Від рук тремтячих, залитих кров՚ю,

Лечу до моря, до хвиль, до струн,-

Тут тарабани регочуть кров՚ю,

І свіжу кістку гризе дикун.

 

Від трун і трупів, покритих кров՚ю,

Лечу під небо без чорних хмар,-

Тут налилося і небо кров՚ю,

По вінця повне кривавих кар!

 

 

II

 

Кинув місто. Знов я в лісі...

Ранок. Сонце золоте...

Легко тінню листя грає,

Біла яблуня цвіте.

 

О дитинство, любе, миле!

Знов ти в серці: як колись,

Знову в серці дивовижно

Щастя з мрією сплелись.

 

Обніму мої дерева,

Обніму мою траву…

О, закуй мені, зозуле,

Чи я довго проживу.

 

Гей, метелики, куди ви?!

І мене туди візьміть -

На степи, квітками вкриті,

Де зелений май шумить.

 

Не набігаюсь до ночі,

Не надихаюсь за день,

Не нап՚юсь уволю сонця,

Вітру, пахощів, пісень!

 

О, щаслива будь, хвилино

Золотого забуття!..

Завтра знову в пекло, в місто,

В вир кипучого життя!..

 

«Молюсь... Лише молюсь, благаю…»

 

 

Молюсь... Лише молюсь, благаю,

Шукаю Бога в небесах,

На землю падаю в сльозах

І в муках мучусь-умираю.

 

О Боже, змий з землі своєї,

Як мак, червону людську кров.

Хай зацвітуть в серцях лілеї,

Братерство, воля і любов!

 

Сховали шлях від нас тумани,

Ми заблудилися вночі...

О Боже, згляньсь на наші рани,

Склади скривавлені мечі!

 

І те, що ми ціною крові,

Ціною жертв купили ми,

Із милосердя, із любові

У вбогих нас не одніми.

 

Молюсь! Лише молюсь, благаю,

Шукаю Бога в небесах,

На землю падаю в сльозах

І в муках мучусь-умираю.

 

12.1918

 

«Сіються, стеляться білі сніги…»

 

 

Сіються, стеляться білі сніги...

Рідна земля мармурова...

Сковують, ріжуть її ланцюги,

Тихше, о тихше, ні слова...

 

Друже, по білому мармуру хтось

Мак жалібний розкидає...

Наче червоне вино розлилось.

Хтось до вина припадає...

 

Білі намети... троянди цвітуть...

Казка, ніколи неждана...

Згадуєш, друже: потоки пливуть,-

Ми ж кричимо їм: «Осанна!»

 

Друже, ти плачеш... поглянь навкруги -

Рідна земля мармурова...

Маком цвітуть-червоніють сніги...

Годі, о годі... ні слова.

 

1918

 

«Чом «Марсельєза» в краї не лунає…»

 

 

Чом «Марсельєза» в краї не лунає,-

Воля - на рідній землі.

Серце, як арфа, до вас простягає

Сонячні струни свої.

 

З грому і вітру, з квіток і проміння

Сплів «Марсельєзу» Руже.

Хай же заглушить вона голосіння:

Час і для пісні уже!

 

Громом, вітрами, квітками, промінням

Вкрийте, залийте весь край.

Луно! Далеким світам і створінням

Свято землі передай!

 

1917

 

«Ранок. Сонце. Ліс і сонце…»

 

 

Ранок. Сонце. Ліс і сонце.

Діаманти сліз чи рос...

Хто се плакав?! Усміхнися...

«Я се плакав... Я - Христос».

 

Ти се плакав? Усміхнися:

Чуєш - пісня солов՚я...

Бачиш - мак цвіте на хмарах..

«Це не мак, а кров моя...»

 

Боже, Боже, усміхнися...

Стільки радості в житті!

О, ходім, щоб ти угледів…

«Я лишуся на хресті...»

 

1918

 

«Нехай скувала крига знову…»

 

 

Нехай скувала крига знову

І вільні ріки, і поля,

Нехай в сей час, в сю ніч зимову

Як в білім савані земля,-

 

Ще зашумлять ясні потоки,

Ще в хмарах з՚являться орли,

Ще загримлять святі пророки

І поведуть нас, як вели.

 

Ще тепла кров не захолола,

Серця ще корчаться в тілах,

Ще шабля арфою Еола

Бринить їм в пам՚ятних боях.

 

Ще зашумлять ясні потоки,

Ще в небі з՚являться орли,

Ще загримлять святі пророки

І поведуть нас, як вели.

 

1918

 

«Вона - наш витвір, наша мрія…»

 

 

Вона - наш витвір, наша мрія -

Іде над виром, як сновія...

Непевний рух - прощай життя!

І все прощай