Старицький М. П. - Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці, Старицький М. П.

class="p1" style="">Потап (до парубків). Ідіть, я зараз!

 

Парубки виходять з піснею; вона ще довго розлягається здалеку.

 

ВИХІД VIII

 

 

Хома і Потап.

 

Хома. Стрічали дівчат?.. Не бачив між ними Марусі?

Потап. Стрічали, але Марусі нема: кажуть, додому вернулась, чи що?

Хома. А Грицько з вами?

Потап. Ні, й не приходив.

Хома. Гм... Я так і думав.

Потап. Що думав?

Хома. А то, що коли Грицька і Марусі у гурті нема, то, значить, вони десь-інде.

Потап. Де ж саме?

Хома. Не знаю де, а що вкупі, то певне.

Потап. А, вона знов до Грицька? Вернувся, каторжний, і знов до його! Ну, попаду її!

Хома. Стоїть того, голубчику! Ти от краще Грицькові переламай ноги та одбий печінки - то так!

Потап. Та й Грицькові... О, тому собаці я б не знаю що зробив... тільки він здоровіший...

Хома. А ти візьми для помочі товариша в халяву...

Потап (з жахом). Щоб шелеснути?

Хома. Хе-хе-хе-хе! Гарячий ти і завзятий! Страх отаких палених люблю, що нікому, мовляв, не спустить, не дасть собі на хвіст наступити! Я не знаю, і як тій Марусі мінять такого козака на слинявого Грицька? Хіба тим, що підпанок? От я й сам його ненавиджу, що такий ще хвалько з нього: похвалявся оце, що насміється з дівчиною над дурнем, тобто над тобою, і що ще й кістки поламає.

Потап (скажено). Похвалявся! А, бісова худоба, не животіти тобі!

Хома. Ти тільки не гарячись; лучче тихесенько, з-за кутка укусити... вірніще діло, братику, вірніще...

Потап. Та що ж мені робити? У мене аж горить!..

Хома. А ти притуши до часу! Гвалтом дівочого серця не візьмеш, а лисицею прокрадешся... Тобі треба, щоб Маруся зненавиділа Грицька... Значить, треба іначе повернути...

Потап. Так порадь же мене, братику!

Хома. Так хіба ж ти послухаєш?

Потап. Єй-богу, послухаю; от щоб я луснув!

Хома. Слухай же: у Грицька, я довідався, закохана Галина Шеньова, і Грицькові вона більше під пару, бо багата, і мати Грицькова за неї ухопиться обома руками. Коли б сьогодні на складчині була Галина... Вона сусідка ваша, постарайся, а я приведу Грицька...

Потап. Чому ні? Я попрошу…

Хома. А от коли Маруся прийде на вечорниці, то ти не одступайся од неї і не підпускай до неї Грицька; то він тоді удариться до Галини напевно... а це тобі буде на руку ковінька.

Потап. Так, так...

Хома. А коли він присікається до тебе, то ти ж не встоїш за себе?!

Потап. Ого-го! Уже що б не було, а й горло перетну!

Хома. Гарячий, гарячий!.. Та ти тільки на язиці більше... хе-хе-хе!.. А на ділі, то, мовляв, засуну та й далі посуну!

Потап. Побачиш!

Хома. Значить, допік!

Потап. Ірод каторжний! Ну, уже ж або мені, або йому!

Хома. Ох, ох, ох! Так ти ж поведи діло хитро.

Потап. Еге!

Хома. Для того-то ти сьогодні і виду не подавай Марусі, що сердишся... розумієш?

Потап. Так, так! Спасибі тобі, братику, за раду.

Хома. А я забалакався та й забув: я давно тобі купив у городі дорожнього ножа, що ти прохав, та й забув оддати... ось на!

Потап (роздивляється). Ху, славний, здоровий! От спасибі, так спасибі!

Хома. Носи здоров.... Так постарайся ж за Галину... а вже я поможу тобі здобути оті чорні брівки, як віночок, а карі оченьки, як терночок, а станок отой тонкий та хисткий... та щоб обняти його, то можна б весь світ перевернути!

Потап. О, звичайно! Зараз біжу! (Побіг.)

Хома. Ха-ха-ха! Поставив уже першу чортові свічку; побачимо, як начадить! (Швидко йде.)

 

ВИХІД IX

 

 

Дарина і Маруся (йдучи по сцені; Дарина йде, а Маруся зостається) та Вустя.

 

Маруся. Чи це не мати?

Вустя (співа)

 

Поїду по добрій пороші

Пошукати, де хлопці хороші...

Присіла я на заметі, молода,

Бо немає, серденько, ні сліда!

 

Підсковзнулась на льоду я двічі,

Як глянула парубкові в вічі;

А він давай реготатись на весь ріт,

Побий тебе трясця аж вісім літ!

 

Що ж мені на світі робити,

Що не хочуть хлопці любити:

Ой зберіться, хлопці, по грошу -

Купіть мені бинду хорошу!

 

А якщо не купите, то матері вашій хрін! Я й сама собі куплю... Ого-го! Хіба я в Шандури дочки не вигодувала? Що її, то й моє! Он іще Марусю, дочку мою, за такого встругну, що вам у носі закрутить! Та й дочка ж у мене хороша: вилита я! Щоб мене хрест убив, коли брешу! Хто мені сміє не вірити?

Маруся (підходить). Мамо! Ходім додому; тут негаразд...

Вустя. Ти думаєш, доню, що я п’яна?

Маруся. Та ні, мамо... я так...

Вустя. Моя зірочко, моя лебідочко! (Цілує.) Була я в Шандурихи,