Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Класика » Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей 📚 - Українською

Вільям Текерей - Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей

261
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Ярмарок суєти - Книга 1" автора Вільям Текерей. Жанр книги: Класика.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 4 5 6 ... 137
Перейти на сторінку:
чарівливими, що велебний містер Хрумлі, якого щойно спекли в Оксфорді і прислали в Чізвік заступником вікарія Флауердью, закохався в міс Шарп; вона вбила його тими очима, стрельнувши ними через усю чізвікську церкву - з лавки для пансіонерок до кафедри. Цей юнак, що інколи пив чай у міс Пінкертон, якій його відрекомендувала матуся, зовсім втратив глузд від кохання і навіть запропонував Ребеці вийти за нього заміж, як стало відомо з перехопленої записки, яку їй мала передати сліпа на одне око власниця цукерні. Відразу викликали з Бакстона місіс Хрумлі, яка забрала свого любого синочка, але сама думка про таку орлицю в Чізвікському голубнику дуже наполохала директорку, і вона негайно відіслала б геть Ребеку, якби не угода, за недотримання якої довелося б платити гроші; вона так і не повірила до кінця Ребеці, яка запевняла, що ніколи не перемовлялася жодним словом з містером Хрумлі, крім тих двох разів, коли в присутності міс Пінкертон вона пила з ним чай.

Поряд з іншими, високими й квітучими вихованками пансіону Ребека Шарп здавалася дитиною. Зате вона, як усі вбогі, передчасно набула гіркого досвіду. Скількох наполегливих кредиторів їй довелося вмовляти, скількох відсилати ні з чим від батькових дверей, до скількох продавців підлещуватись і піддобрюватись, щоб вони зласкавились і дали їй змогу зайвий раз пообідати! Вдома вона звичайно бавила час із батьком, який дуже пишався її розумом, і прислухалася до розмов його веселого товариства, часто не призначених для дитячих вух. Але, як казала сама Ребека, вона ніколи не була дитиною, а вже з восьми років почувала себе дорослою. Ох, навіщо міс Пінкертон впустила в свою клітку таку небезпечну птаху?

Річ у тім, що міс Пінкертон вважала Ребеку за найскромнішу в світі істоту, бо дівчина надзвичайно вміло прикидалась ingénue, 9 коли батько брав її з собою в Чізвік; не раніше як за рік до угоди про переїзд до пансіону, тобто коли Ребеці було шістнадцять років, міс Пінкертон урочисто, з відповідним напутнім словом подарувала їй ляльку, між іншим сконфісковану в міс Свіндл, яка нишком бавилася нею на уроках і яку застукали на цьому. Як реготали батько з дочкою, плуганячись додому з бенкету (влаштованого з нагоди актового дня, коли запрошували всіх викладачів), і як осатаніла б міс Пінкертон, якби побачила карикатуру на себе, що її мала комедіантка зробила з тієї ляльки! Бекі розігрувала з нею цілі сцени на радість і на превелику втіху Ньюмен-стріт, Джерард-стріт і всього артистичного кварталу. І молоді художники, забігаючи випити склянку джину зі своїм ледачим, підупалим, але дотепним і веселим старшим товаришем, завжди питали Ребеку, чи вдома міс Пінкертон. Вона, сердешна, була їм відома не менше, ніж містер Лоренс 10 чи президент Уест. 11 Якось Ребека мала честь погостювати в Чізвіку кілька днів і після того зробила собі другу ляльку - міс Джеммі, карикатуру на Джемайму. Бо хоч та щира душа пригостила її такою кількістю повидла й тістечок, що вистачило б на трьох дітей, а наостанці дала ще й сім шилінгів, почуття смішного в дівчини переважало вдячність, і вона повелася з міс Джеммі так само нещадно, як і з її сестрою.

Та скоїлось лихо, і Ребеку перевезли в пансіон, що мав стати її домівкою. Його суворий педантизм просто душив дівчину: молитви й трапези, уроки й прогулянки, які відбувалася регулярно, в призначений час, нестерпно гнітили її; Ребека так сумувала за вільним злиденним життям у старій майстерні в Сохо, що всі, та й вона сама, думали, ніби вона побивається за батьком. Дівчині дали кімнату на горищі, і служниці чули, як вона цілими ночами металася по ній і плакала. Та плакала вона з люті, а не з жалю. Досі вона не дуже лицемірила, а тепер самота навчила її прикидатися. Вона ніколи не бувала в товаристві жінок; її батько, хоч який непутящий, мав розум і хист, розмови з ним були для Ребеки в тисячу разів цікавішими, ніж балаканина того жіноцтва, з яким її тепер звела доля. Пихате марнославство директорки пансіону, немудра добродушність її сестри, дурні теревені і сварки старших вихованок і холодна чемність виховательок однаково дратували її. Не мала бідолашна дівчина й ніжного материнського серця, а то б щебет і лебедіння менших дівчаток, за якими вона повинна була наглядати, могло б її трохи потішити й зацікавити; проте Ребека прожила серед них два роки, і жодна не жалкувала, що вона їде геть. Лагідна, щиросерда Емілія Седлі була єдина, до кого Ребека більш-менш прихилилась; та й хто б не прихилився до Емілії?

Чуже щастя, тобто життєві блага пансіонерок, які оточували Ребеку, викликало в неї болісну заздрість. «Як та дівуля пишається - і тільки тому, що вона онука якогось графа!» - казала вона про одну з них. «Як вони всі плазують перед тією креолкою через те, що вона має сотню тисяч фунтів! Я в сто раз розумніша і вродливіша за ту цяцю, дарма що вона така багата! І незгірше вихована, ніж та графська онука, дарма що вона значного роду, а однаково ніхто на мене й не гляне. Та коли я ще жила в батька, скільки було чоловіків, що відмовлялися від найвеселіших бенкетів і забав, аби тільки ввечері посидіти зі мною!» Вона вирішила будь-що звільнитися зі своєї в’язниці й почала діяти на власний розсуд, вперше снуючи якісь плани на майбутнє.

Тому вона й використовувала ті можливості, які давав їй пансіон, щоб дечого навчитися. Вміючи вже добре грати і маючи здібності до мов, вона швидко опанувала той невеличкий курс навчання, який на той час вважали достатнім для дівчат. Музичні вправи вона виконувала постійно, і якось, коли дівчата пішли гуляти, а Ребека лишилася вдома, зіграла одну річ так, що Мінерва, випадково почувши її гру, розважно вирішила не витрачати грошей на вчителя для молодших класів і заявила міс Шарп, що відтепер та вчитиме їх музики.

Дівчина вперше відмовилась, чим страшенно вразила величну директорку школи.

- Мій обов’язок - розмовляти з ними по-французькому,- а не вчити їх музики й ощадити для вас гроші,- гостpо мовила Ребека.-Платіть мені, і я вчитиму їх.

Мінерві довелося здатись, але, звичайно, відтоді вона зненавиділа дівчину.

- За тридцять п’ять років,- сказала вона, і то була правда,- за тридцять п’ять років ніхто ще в моєму

1 ... 4 5 6 ... 137
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей"