Марія Ряполова - Бурецвіт, Марія Ряполова

сусіднього приміщення, на підлогу посипалося розбите скло. Рипнули двері.

— Вітаємо тебе у нашій оселі, милий друже рослин!

— Дідько… — долинуло із зали.

Я лежала на ліжку й не знала, що вчинити. Незваний гість притих на мить, потім зачинив за собою двері й кудись рушив.

Я повільно стягла з себе ковдру і стала тихенько вибиратися з постелі. Злодій наткнувся на щось у мороці і знову сказав:

— Дідько!

Я пройшла кілька кроків своєю кімнатою і зупинилася на порозі. Серце стукало, ніби клевцем, у грудну клітину.

У неяскравому сяйві кактусів я розгледіла темну постать, що стояла перед полицями з різним зіллям. Єдине, що можна було розгледіти, це те, що злодій — чоловік. Він узяв горщечок із невеликим рожевим кактусям і став водити ним уздовж полиць і щось бурмотіти.

— Слухайте, а що цей нахаба тут робить? — загомоніли водорості.

Чоловік різко повернувся і побачив мене.

— Я — грабіжник. У мене є ніж, — він вихопив ножа і розмахував ним, як малі діти прапорцями. — Я вас заріжу.

— Нащо?

— Я грабіжник. У мене немає грошей.

— Вам гроші потрібні?

— Ні, мені потрібне зілля від невдач. Де воно?

— Там.

— Де?

— Вам допомогти? Світло, ввімкнися.

Ввімкнулося світло. Чоловік примружився на мить. Він був у чорних джинсах, у чорному светрі під шию і в чорній масці а-ля Зорро. Тепер над маскою світилися шалені розгублені очі. Все його тіло було напівзігнуте, ніби він збирався грати в пінг-понг, а ножа мав за ракетку. Я рушила до нього.

— Не підходьте, — попередив він.

— Не бійтеся, у вас же є ніж.

Я зупинилась і оглянула свій арсенал чаклунських засобів.

— Значить, зілля від невдач. Я радила би змішати це з цим, — я взяла дві скляні коробочки. — У пропорції один до трьох. А саме: двадцять і шістдесят грамів. Зараз відміряю.

Я дістала порожній пакетик і підійшла до ваги.

— Досить цілитися в мене ножем, він усе одно не вистрілить. Отже, це слід вкинути в окріп і варити десять хвилин. Потім процідити.

— А-а!

Дзвенькіт позаду повідомив, що ніж упав на підлогу.

Я обернулася. Невдаха-грабіжник підійшов заблизько до перегороди, і плющ почав діяти. Шия злодія опинилася в чіпких обіймах зраділої рослини, яка стискала її дедалі більше, руки й ноги теж були оплутані. Плющ намагався ніби вчавити тіло жертви у стіну. Я кілька секунд спокійно на це дивилася, а потім сказала:

— Досить, плющику.

Чоловік міг би і втриматися на ногах, але волів упасти на коліна та опертися руками об підлогу для надійності.

— Так от, процідити і залишити на дві години у прохолодному місці… Слухайте: якщо не те зробите, то вріжете дуба. Потім випити рівно одну склянку. 250 мілілітрів. Не передозуйте.

Я загорнула пакетик і простягла йому.

— Тримайте, хоч я б радила ліпше щось від дурної голови.

Чоловік підвівся. Маска з нього спала. У нього було худе довгасте обличчя, ніби постійно перехняблене: все на лівій половині лиця було вище, ніж на правій.

Він узяв пакетик, сказав: «Дякую» і швидко полишив мою крамницю.

5

Наступного дня Бурецвіт не прийшов, рожу довелося годувати мені. За день теж не прийшов. «Може, вдавився», — чогось подумала я. Минув тиждень, і я вже нечасто згадувала шукача орхідеї.

Аж раптом у середу зранку він знову з’явився на порозі моєї крамниці:

— Вибачте, я обіцяв погодувати вашу троянду, а не прийшов, може, сьогодні можна?

Я з радістю надала йому таку можливість.

— Наступного разу вимагатиму обітниці, — я чогось думала, що пожартувала, а він чомусь не засміявся. — Є якісь успіхи? — спитала я.

— Ну… я домовився на два роки.

— Що? А, зрозуміло. Але треба було вимагати три.

«Люди, які очікують смерті, намагаються встигнути здійснити щось за останні роки, а що робити людині, яка має віддати долю?» — промайнуло у мене в голові.

— Ну, юначе, мені нема чим особливо вас порадувати. Я думала над вашою проблемою. Так от, щоб знайти орхідею власної долі, треба, по-перше, її мати. Себто, треба, щоб вона існувала як така. А цього вам ніхто не гарантує, бо орхідеї долі мають не всі. Мабуть. Цього ніхто не знає.

— А як дізнатися?

— А ніяк.

— А є люди, які напевне не мають орхідеї долі? — Є. Чародії.

— Справді?

— Так.

— То вони в деякому сенсі… паразити?

— У деякому сенсі. Так от. По-друге, просто так ти орхідею долі не знайдеш. Для цього треба мати вказівки осіб, які мають стосунок до магії. А вони самі обирають, кому допомагати.

— Яких, наприклад, осіб?

— Взагалі-то цим опікуються русалки. Вони клопочуться всіма рослинками і тваринками, які мають особливу енергетику.

— А русалки можуть точно сказати, чи є в мене орхідея долі?

— Якщо захочуть. Далі, якщо русалки скоординують твої дії, а не заморочать геть твою голову, як вони це полюбляють робити, ти вирушиш на пошуки. Якщо пошуки твої завершаться успішно, ти матимеш справу з Садівником.

— Із ким?

— Кожна орхідея долі зароджується з волі вищих сил сама по собі в момент твого народження і росте собі аж до твоєї смерті, незалежно