Микола Олександрович Дашкієв - "Володар Всесвіту", Микола Олександрович Дашкієв

Він працював над створенням одного з перших типів радіолокаторів, сконструював кілька оригінальних радіоприладів. Але потім…

Перед очима інженера виникла усміхнена Меггі. П'ятнадцять років тому вони зустрілися й покохалися. Вона була завжди весела й безтурботна; Джек, перебуваючи на посаді консультанта лондонського відділу фірми «Дженераль-Електрик», одержував понад триста доларів на тиждень і мав широкі можливості експериментувати в спеціальній лабораторії… О, то були чудові часи!.. Меггі, правда, не подобалася похмура й манірна Англія, та вони мріяли про невелику затишну віллу десь у Каліфорнії, і Джек запевняв, що віллу купить, як тільки скінчиться термін контракту.

Але Меггі довелося залишити Англію далеко раніше. Коли, спалахнула друга світова війна і німецькі бомбардувальники почали рватися до Лондона, Джек примусив Меггі виїхати на батьківщину, до Америки. Він завбачливо вибрав для дружини місце на пароплаві нейтральної країни, однак лайнер «Уругвай», вийшовши з Лондона, зник без сліду. Біля Азорських островів було знайдено тільки шлюпку з цього судна. Меггі, безперечно, загинула.

Відтоді щастя зрадило Джека Петерсона. Не тямлячи себе від тоскноти й ненависті до гітлерівців, він вирішив піти до діючої армії; зазнав страхіть Дюнкерка, воював з фашистами в Африці, керував звукометричним судном у Північному морі і там потрапив у полон, його запроторили до одного з найстрашніших гітлерівських концтаборів на півночі Норвегії.

О, цей табір!.. Джек там посивів, облисів і втратив три чверті свого здоров'я!..

Захопившись спогадами, інженер непомітно для самого себе заснув біля лабораторного стола. Перехід до сну не дав спочинку збудженому мозкові: минуле виникало знов і знов, набувши яскравіших форм.

Петерсонові снився ранок у таборі. Він починався з пронизливого верещання електричних дзвоників. Як хотілося тоді, втягнувши голову в плечі, не чути нічого, дати хоча б ще на кілька хвилин спокій виснаженому, знесиленому тілу…

Джек аж зіщулився, чекаючи уві сні, що ось-ось на його плечі з посвистом впаде нагай…

…А над дверима лабораторії дзеленчав та й дзеленчав дзвінок. Це був сигнал закінчення роботи. Через п'ять хвилин у лабораторному корпусі не мав права перебувати жоден працівник.

Джек не почув і другого дзвінка. Зате, як це часто буває, ледве-но запала абсолютна тиша, він прокинувся і одразу ж позирнув на світний циферблат годинника.

«П'ять хвилин на одинадцяту! — злякано подумав інженер. — Що ж робити?»

Він навшпиньки пішов до дверей, чекаючи, що ось-ось блисне спалах і струм високої напруги прониже йому груди. О, Джек Петерсон чудово пам'ятав перший пункт наказу про охорону лабораторного корпусу!

Але нічого надзвичайного не трапилось. Добре змащені двері відчинилися без шуму, і Джек після короткочасного роздуму висунув голову до коридора. Він одразу ж сіпнувся назад і швидко замкнув двері на ключ. У коридорі інженер побачив Сміта, помічника Харвуда.

Сміт ішов скрадаючись. Він дивно нагадував хижака на полюванні: похила спина, здавалося, була готова в першу-ліпшу мить випростатися, немов сталева пружина; руки, з притиснутими до боків ліктями висіли посмикуючись, ніби ладні вп'ястися в обрану жертву; його обличчя з рисами, неприємними й дрібними, як у тхора, безперервно рухалося. Навряд чи можна було знайти потворнішу зовнішність, і навряд чи можна було б менше скидатися на інженера. Але працівники Грінхауза, цієї секретної лабораторії, першого ж дня попередили Петерсона і Блеквела, що Сміт дуже розумний, хитрий і жорстокий. З ним треба бути насторожі. Харвуд його любить і в усьому покладається на нього.

Джек відсахнувся напівсвідомо: він не любив і побоювався Сміта. Та як би там не було, тільки Сміт міг допомогти йому вирватися з неприємного стану випадкового арестанта. Тепер уже рішуче інженер одчинив двері й вийшов до коридора.

Сміт копирсався у якійсь ніші проти дверей кабінету Харвуда. Джек міг би заприсягнутися, що ні заглиблення, ані-будь-яких дверцят раніше там не було. За візерунчастим лінолеумом стіни, певно, містився старанно замаскований тайник.

Звертатися до Сміта в цю хвилину було більш аніж нерозумно. Помічник Харвуда ніколи не подарує розкриття однієї з таємниць лабораторії. Вилаявшись пошепки, Джек знову причинив двері, продовжуючи спостереження через вузьку щілину.

Сміт, мабуть, ремонтував обладнання якогось електричного пристрою. Він з'єднував кольорові проводи, коли-не-коли позираючи на великий аркуш паперу, — певно, монтажну схему. Чи то йому знадобився якийсь інструмент, чи, може, виникла потреба перевірити електричне обладнання в іншому місці, але Сміт пошкандибав до виходу. Джек вирішив, що видався якнайзручніший момент вибратися з лабораторії, поки цілий.

Лабораторний корпус мав форму дуги, і коридор, повторюючи обрис будинку, тягнувся на всю його довжину. Лабораторія Петерсона і Блеквела містилась майже в центрі корпусу, поруч з кабінетом професора Харвуда. До сходів, що ведуть на перший поверх, було не більш як двадцять метрів.

Старанно замкнувши лабораторію, Джек швидкими кроками подався до виходу. Та ледве він порівнявся з кабінетом Харвуда, як попереду, за рогом, почувся натужний кашель Сміта.

Джек завмер на місці. Повертатися — пізно. Сховатися — нікуди. Ніша, в якій копирсався Сміт, виявилась незначним заглибленням, повним дротів та апаратури.

Погляд інженера упав на двері кабінета Харвуда. Вони були нещільно причинені. Ключ стирчав у замку.

Можливо, коли б Джек мав час поміркувати, він ніколи б не рискнув забратися до кабінету шефа: з неприємного становища він потрапляв таким чином в аж надто небезпечне. Але здатність до аналізу відновилась у інженера лише тоді, коли він шугнув у заповітну кімнату і припав очима до щілини в замку.

Сміт неквапно докінчив монтаж, зробив якийсь жест рукою, і плита, яка піднялася з вирізу в підлозі, надійно закрила нішу. Після цього Сміт попрямував до кабінету Харвуда.

Джек Петерсон поквапно стрибнув убік. В абсолютній темряві не знайдеш навіть місця для схованки, — він ударився об якийсь масивний предмет, чортихнувся й почув, як замок клацнув двічі. Запала тиша.

— От так історія! — зажурено свиснув Джек. — Ну, голубе, спіймався ти, як миша до пастки!.. З Грінхаузом, безперечно, доведеться розпрощатися… І з доларами теж.

І раптом на душі у інженера стало приємно й легко. Зараз, коли він цілком виразно побачив себе викинутим з лабораторії, перспектива знову стати безробітним здалася зовсім не страшною-