Франсуа Рабле - Ґарґантюа і Пантаґрюель

вже даруйте, що я утримаюсь про це розводитися, дарма що се предмет такий, що хоч скільки про нього товчи, він Вашому Добродійству не набридне: досить послатися на авторитет Платона з його Філебом і Ґорґієм та на Флакка, — той казав, що деякі вислови (як оце мої) стають од повтору для вуха любіші.

Дай Боже, щоб кожен отак добре знав свою генеалогію від Ноєвого ковчега до сьогодення! Як на мене, многі з теперішніх потужників, царів, дуків, принців і пап походять од якихось торгівців образками та кошельників і, навпаки, чимало хиренних і стражденних нищунів із приюту доводяться кревними і прямими нащадками великим королям та цезарям, якщо зважити, як швидко позаступали на престолах і царствах

ассирян мідяни,

мідян перси,

персів македоняни,

македонян римляни,

римлян греки,

греків французи.

Щодо мене самого, то я не інакше, як парость котрогось багатого царя чи вельможного принца, що жили во время оно, адже навряд щоб був на крузі земнім такий чоловік, який аж реґне, як оце я, пошитися в королі чи в багачі, а все на те, щоб гуляти, буяти, ні про що не дбати і взолочувати своїх приятелів та всіх людей достойних і одукованих. Але я веселю себе тим, що в позасвітті вискочу вже на царя, та ще такого царственого, що й думкою не здумати. Отак і ви, а, може, ще краще, думкою багатійте у своїй мізерії, і пийте здорові, як охота.

До наших баранів вертаючись, скажу вам, що з призводу високих небес походження і родовід Ґарґантюйський дійшли до нас повнішими, ніж будь-які інші, поминаючи родовідну книгу Месії, але про неї — мовчок, бо тут не моє мелеться, до того ж іще й враги роду людського, себто обмовники й Гіппократи, всі як один проти таких згадок. Книгу з родоводом Ґарґантюа знайшов Жан Одо на своєму лужку в закруті Ґюало, нижче Оливи, як повернути на Нарсе. Копачі на його загад чистили ями, і їхні лопати наткнулися на величезну бронзову усипальню, таку довженну, що до її краю так і не добралися, — склеп тягнувся кудись аж за в'єнські шлюзи. Склеп наважилися відкрити там, де красувалося зображення кубка з написом етруськими літерами довкола нього: Ніс bibitur[4], і знайшли дев'ятеро пляшок, поставлених так, як ґасконці ставлять скраклі, а під середньою плящиною — грубеньку, невкладисту, здоровецьку, ветху, гарненьку, маніпусіньку, цвілу книжчину, що пахла хоч і не пахкіше, але вочевидь міцніше від троянди.

Власне, то й була генеалогічна книга, написана від дошки до дошки курсивом, але не на папері, не на пергамені, не на повоскованих табличках, а на бересті, такому ветхому, що годі було щось розібрати.

Я (великогрішник) був туди закликаний і, озброївшися скельцями, пішов на ті хитрощі прочитання стертих літер, які підказав нам Арістотель, та й порозшифровував їх геть усі, що ви можете перевірити на собі, сівши пантагрюелювати, себто зазирати одним оком до чарки, а другим читати і перечитувати нотатки про страшелезні подвиги Пантагрюеля.

Наприкінці книжки містився невеличкий трактатик під титулом Фрашки-антидоти. Пацюки й таргани чи там (щоб не збрехати) які інші шкідники сгрубили її початок; решту я тут доточую, лише з пошани до антйків.

Розділ II
Фрашки-антидоти, на давніх руїнах знайдені
…Це він, хто подолав кімврійську силу, Не зароситись щоб, летить, як змій. Узрівши це, люд розлива в барила Потоками духмянистий олій. Одна лиш бабця, стало страшно їй, Кричить вона: «О Боже милостивий! Драбину! Чи ловіть його мерщій! Адже зробився він такий дрисливий!» Слід капець лиш йому поцілувати, — Хтось міркував, — і тим перепросить. Та ось явився тип шахраюватий З країв, де ловлять краснопірку й пліть, І проказав: «Господь вас хай хранить! Нечисте щось таїться перед вами. Отож остерігайтеся, щоб гидь Не випливла раптово десь із ями». Ба глузду в цьому розділі прехитрім Десь стільки, скільки у теляти ріг. «Я чую, — гість промовив, — як у митрі Від холоду мій мозок геть застиг». Та при вогні, від токів запашних Розвареної брукви вгрівся скоро, Радіючи, що дурнів, знову їх, Вбирає, як голоблеників, в шори. Про Патрика святого йшлося щілку, Про Ґібралтар і сотні інших дір. Коли б вони загоїлись настільки, Що перестали ображати зір І вже б не дихали на нас з тих пір Страшним сопухом земляного газу, От ми тоді закрили б їх, повір, І здать в оренду вирішили б зразу. Відтак прийшов обскубувати крука Геракл з лівійських негостинних піль. «Ти