Ілля Андрійович Хоменко - Казки для бабусі

блакитному досвітковому небі — наче божевільна зірка, що переплутала день з ніччю. Глибинно-утробне ревище покотилося рівниною, а в контрольній вежі космодрому запрацювали прилади вимірювання радіоактивності й послали до центрального пульту сигнал тривоги. Начальник космопорту здивовано поглянув на несподівану гостю, — вона саме прорізала своїм вогненним хвостом хмарини, — потім перевів погляд на стрілки радіометрів: вони мовби виконували танок святого Вітта. Ракета ж тим часом сідала, увімкнувши атомний двигун, — тож вогненний стовп, який вивергали її дюзи, не обіцяв космодромові нічого доброго. Гуркіт здійнявся страшенний. Звукоізоляцію спостережного посту вочевидь не було розраховано на такі візити. Затиснувши долонями вуха та, немов риба, роззявивши рота, диспетчер підвівсь, аби ліпше роздивитись крізь скло захисної бані, яких пошкоджень зазнає бетонований посадковий майданчик від цієї велетенської сталевої сигари.

— Вісімсот рентген на годину в точці дотику! — вигукнув він і показав на комп'ютерний дисплей. — Які негідники! Зробили капость, а нам після них прибирай!

Потік полум'я вичерпався. Ракетні сопла випустили струмені дезактивуючих розчинів. Бетонка ще парувала, коли на трапі з'явився чоловік. Він спускався не квапливим кроком винуватця, а командирською ходою певної себе людини. Телекамера впіймала у фокус розпізнавальний жетон на грудях прибульця. — забубонів дешифратор, натомість символів пішов перелік звань, посад, повноважень візитера. Начальник порту всього й недослухав. Притримуючи кашкета, перестрибуючи через кілька сходів, розштовхуючи плечима неслухняні автоматичні двері, він кинувся назустріч. — Маю честь, ваша ясновельможносте!

— Та годі вам, спочиньте! — рука начальника порту потонула в генеральській долоні, потиск був міцний, та й сам генерал, судячи з усього, бойовий, не кабінетний: червоняста космічна засмага, дві-три зморшки на обвіяному чужими вітрами мужньому чолі, ледь примружені від постійного стеження за приладами голубі очі. Ще зовсім молодий. Славний хлопець. Із тих, за якими дівки сохнуть. Років тридцяти на позір, а вже яка посада, який чин… І не вдає з себе бозна-кого. На перше враження — хороша людина. Якщо, звісно, не замислюватися над тим, за які заслуги дають генеральство у військово-космічних силах Непереможної імперії…

— Ходімо, зараз чиститимуть поле, — сказав начальник винувато, начебто це особисто він, а не генеральський корабель став причиною того, що територію заражено. — Адже ви сідали на ядерному приводі…

— А що ж нам було робити, падати? Планетарне пальне ми використали під час атмосферного маневру. Ви дали неточний посадковий пеленг!

— Ми? Неточний? Та не могло такого бу… — Язик начальника зачепився за ряд передніх зубів і задерев'янів, утримавши на самому кінчику виправдовувальні слова. «Ет, цур тобі! Нехай буде неточний. З генералами ліпше не сперечатися». — Винуват! Я до ваших послуг, жду наказу, — мовив уголос і одвів погляд.

— Спишемо на похибку апаратури. Догани не буде. Тим більше, що я маю для вас приємну новину. Ваш рапорт найвищому чоловому вдоволено. Створено спеціальну комісію з досліджень морського феномена. Мене призначено головним.

«От і все», — промайнула думка в начальника порту. Ясний день потьмарився для нього. Із сірих кам'яних будівель, паливних танків, ажурних конструкцій радарів неначе вичавили повітря.

«От і все… Треба ж… А я таку надію плекав!»

— Що з вами? Ви не радієте?

— Радію, ваша ясновель…

— Тоді не гаятимемо часу. Покажіть мені це диво. Цистерна, де ви його утримуєте, для транспортування придатна?

— Аж ніяк.

— Гаразд. У мене на борту є спеціальний контейнер.

* * *

У зеленавих сутінках акваріуму ворушилися таємничі водорості. Гув компресор, заганяв до скляної колби повітря.

— Оце і є ваш біологічний об'єкт? — спитав генерал.

— Ні, це рослини. А вона там, у глибочині Помітила, що я не один, і не хоче виходити.

Лампи зі стелі розсипали паморозь крижаного сяйва. Було незрозуміло, що роблять двоє мужчин у старому ангарі перед наповненою по вінця водою величезною сферою. А мужчини сперечалися.

— Ось уже впродовж двох годин ви мене водите за носа. — Гість нервово постукував пальцями по блискучій пряжці ременя. — Спочатку сказали, що ангар заміновано. Потім — що об'єкт не підлягає транспортуванню. Тепер узагалі женете якісь химери…

— Я кажу правду! Ангар заміновано, атомний заряд — двадцять кілотонн, — адже ви знаєте, так належить! Згідно з інструкцією про чужорідні форми життя з надприродними властивостями! Потрібен був час, аби ввести ваші дані в систему допуску. Коли сторонній намагається потрапити сюди, міна вибухає. Але це не головне. — Начальник порту зблід. Підсвітлене люмінесцентною лампою обличчя його здавалося аж синюватим. — Її… Не можна звідси забирати.

— Міну?

— Русалоньку! Під час океанологічних досліджень на невідомій в імперії планеті автоматичний корабель-розвідник, приписаний до вашого порту, виявиз і взяв у полон якусь істоту. Її незвичайні властивості можуть зацікавити імперську науку. Так ви писали у своєму рапорті?

— Так, я писав. Але — до того…

— До чого?

— До того, як познайомився з нею!

— Та ви що, остаточно з глузду з'їхали?

Якийсь рух відбувся за опуклою стіною акваріума. Завихрився осад, схитнулися зарості анфельцій та горгонарій. Генерал затнувся на півслові, утупив погляд у скло. Хвилини мовчання спливали безгучно. Та ось нарешті він спитав голосом, якого годі було впізнати:

— Вона… дихає?

— Авжеж. Під водою. Але й атмосферним повітрям теж.

— А розмовляє?

— Просто так ви її не почуєте. Треба прикласти вухо до скла. Або читати по губах.

— А я думав… Я гадав, що в цієї істоти риб'ячий хвіст…

— Ні хвоста, ні зябер, ні плавців… Нічого такого… Тільки світло-зелені коси… Але нині теж у зелений колір фарбуються, хіба не так?

— Не знаю… Рік тому фарбувалися, а тепер наче не модно… У вас є підсака, чи щось таке? Я зараз віддам розпорядження щодо контейнера. А ви подбайте про балони з повітряною сумішшю та підготуйте всі дані про склад води, температурний режим…

— Її не можна забирати! Вона — тужить! Вона… співає! Вона жде свого Принца.

— Я ситий донесхочу вашими вигадками. Доволі!

— Ваша ясновельможносте! Прошу вас… Це не