Сергій Олегович Павленко - Кохання гетьмана Мазепи

гіперболізована інтерпретація Пасеком мотивів залишення Мазепою Варшави (осоромився) суперечила його поверненню.

Пасек, який брав участь у різноманітних військових кампаніях і, як він сам зазначає, «проваландався двадцять років по Польщі, Росії, Данії та Брандербургії», часом роками не навідувався у Варшаву. Як на нашу думку, відголоски судової справи Олени Загоровської, що дійшли до нього, він сполучив з оповідкою про шотландця Менезиуса, який «зав’язав інтригу з дружиною одного литовського полковника». Викритий чоловіком, він «вимушений був тікати і попався, збившись зі шляху, в руки московитів, які воювали тоді з Польщею». Про це довідуємося з донесення згаданого вище Де ля Невіля. Він зустрівся у 1689 р. у Смоленську з Менезиусом, який дослужився у Московії до чину генерал-майора. Співзвучність прізвищ Мазепа і Менезиус могла вплинути на об’єднання їх любовних історій в одну.

Тим паче, що у 70-80-х роках ХVІІ століття вони обидва на боці Москви зробили блискучу кар’єру.

Молодий Мазепа 26 травня 1666 року отримав у дар від родички Констанції-Євдокії Бобривикович-Васильєвої-Мокієвської, законниці Києво-Печерського монастиря, маєтність Ольшанку-Шавулину. Вірогідно, що у другій половині 60-х років, після отримання відчутного спадку, він зміг продовжити навчання. Пасек у своїх мемуарах зазначає: «Не знаю, куди подався цей козак, але чув, що його було послано на науку до Франції, і він добре вивчився там тої мови». У листі П. Орлика до сина Григора є згадка про те, що І. Мазепа перебував також в Італії та Німеччині.

Згадане дає можливість припустити про його навчання в італійській Падуанській академії, яка користувалася популярністю серед православних. Не випадково Жан Балюз, перебуваючи у Батурині, помітив, що Мазепа «з італійськими майстрами, яких є кілька в гетьманській резиденції, говорив італійською мовою», а також мав свіжі французькі газети.

Пізнє кохання

Особисте життя гетьмана, як свідчать документи, склалося не дуже вдало, навіть трагічно.

У 1674 році І. Мазепа мав дружину в Корсуні. Його, як посла до Туреччини від гетьмана П. Дорошенка, у червні захопили у полон запорозькі козаки.

З царської грамоти дізнаємося, що Івану Мазепі після повернення з Москви того ж року «жить… веліли с женою и с дітьми при своих добрах на сей стороні Дніпра». Про дружину майбутнього гетьмана України збереглося дуже мало свідчень. Відомо, що за гетьманства І. Самойловича під час участі І. Мазепи у військовому поході вона, «тогда асаулкою енеральною будучою», судилася з Боровською «пред бунчучним енералним К. Голубом о тую сіножать, же стадом було Мазепиным вибито и по наказанию правном (судовому — Авт.) Мазепиха на своих сіножатях взаміну трави кошти давала».

Гамбурзька газета «Гісторіше Ремарке», подаючи 27 листопада 1703 року біографію Мазепи, зазначає, що він був одружений з багатою вдовою, яка померла у 1702 році. І «мав тільки доньку, що дуже скоро пішла з життя». У синодику Крупицького Батуринського монастиря виявлена поминальна на «род его милости пана Іоанна Мазепи». На першому місці у ній ім’я батька Стефана, а далі ідуть імена Євдокії, Варвари, Тетяни, Олени, «младенцы» Варвари, Івана. Це, очевидно, всі його найближчі родичі, які померли від моровиці або, швидше за все, загинули на Правобережжі під час нищівного наскоку татар 1674 року. Як відомо, у 1700-х роках гетьман уже не мав нащадків.

Припускаємо, що Олена могла бути першою дружиною майбутнього гетьмана. У 16635 році І. Мазепа вносить у Володимирські актові книги грамоту щодо нього Яна Казимира. У той час володимирським суддею був старенький чоловік Олени Загоровської. І, мабуть, саме тоді зав’язався конфлікт, пов’язаний з палким взаємним коханням І. Мазепи до красивої шляхтянки, що завершився її розлученням.

Однак дуже серйозним аргументом, що прояснює персону дружини гетьмана, є свідчення старожилів від 1729 року про те, що Смяч і Конотоп гетьман «отдал… своему пасинку Криштофу Фридрикевичу». Таким чином, якщо це не просто якийсь інший родич гетьмана (що цілком можливо), то дружиною І. Мазепи була Ганна Половець, дочка білоцерківського полковника Семена Половця. Вона ще у 1650-х роках вийшла заміж за полковника Самуїла Фридрикевича. Єдине, що насторожує у цій версії, це вікова різниця між удовою та І. Мазепою. Так, у 1653 році Ганна і С. Фридрикевич вже були одружені. У документі за цей рік про нього йдеться як «полковника давняго». Отже йому мало бути б максимум 35–40 років. Якщо його дружині Ганні натоді сповнилось 19–20 літ (що малоймовірно), то і тоді вона була б старшою на 5–6 літ від Івана Мазепи. Щоправда, вікова різниця між ним і вдовою якраз, очевидно, і стала головною причиною смерті їх пізніх дітей.

Після 1702 року 63-річний гетьман залишився сам, не маючи прямих нащадків. Природно, що після смерті дружини гетьман-удівець мав право подумати про своє особисте життя і, насамперед, про спадкоємця. Адже рід Мазепи по його лінії міг обірватися. Слід відзначити, що Іван Степанович виглядав набагато молодшим від своїх років. Французький посол Жан де Балюз, який зустрічався з гетьманом у 1704 році в Батурині, так описує його: «Вигляд у нього суворий, очі блискучі, руки тонкі й білі, як у жінки, хоч тіло його міцніше, ніж тіло німецького рейтера, вершник з нього знаменитий».

Учасник шведського походу в Україну Густав Адлєрфельт побачив гетьмана «у віці 64-х літ, середнього зросту» (у 1708 році йому насправді було 69 років), він «дуже стрункий, із суворим поглядом, носить вуса на польську моду, приємної вдачі й дуже захоплює своїми жестами».

Невідомий шведський старшина у своїх нотатках про І. Мазепу зауважує, що «наші очі полонили його білі руки, тонкі, повні грації, та його горда голова з білими