Лев Толстой - Скорочено Війна і мир

Росію, та він багато змінився за цей час. У виразі його обличчя, у ході майже не було помітно колишньої удаваної втоми й ліні; він мав вигляд людини, що не має часу думати про враження, яке справляє на інших, і зайнятої справою приємною і цікавою". Кутузов "відрізняв" Болконського від інших ад'ютантів: "брав із собою у Відень і давав більш серйозні доручення". Кутузов пише батьку Андрія лист із похвалами на адресу молодого князя. Товариші по-різному ставляться до князя Андрія: частина відзначає його непересічні здібності й очікує від нього значних успіхів у кар'єрі; більшість же вважає його "надутою, холодною і неприємною людиною". З цими людьми князь Андрій поставив себе так, що вони поважали і навіть боялися його.

Очікуються звістки від командуючого австрійською армією Мака. У цей час у штаб прибуває якийсь генерал, якого ад'ютанти не хочуть пропускати до Кутузова. Головнокомандуючий виходить у приймальну і впізнає генерала Мака. Австрійці розбиті під Ульмом, практично вся армія здалася. Князь Андрій розуміє, що на російську армію, таким чином, лягає весь тягар війни з Наполеоном. З одного боку, він радіє від того, що нарешті піде у бій, з іншого — боїться, оскільки добре розуміє стан російських військ і добре знає можливості французької армії. Ад'ютант Жерков, із глузуванням поздоровляє австрійських офіцерів з поверненням Мака. Князь Болконський різко перериває Жеркова. "Ми —або офіцери, що служать своєму царю та Батьківщині й радіють загальному успіху й засмучуються від загальної невдачі, або ми лакеї, котрим немає діла до панської справи".

Микола Ростов служить у Павлоградському гусарському полку, в ескадроні ротмістра Денисова, або Васьки Денисова, як називають його всі у кавалерії, живе з ним на одній квартирі. У той самий день, коли надійшла звістка про поразку армії Мака, Денисов повернувся додому вранці та ще й у поганому настрої, бо програвся вщент. Ростов, навпаки, був у гарному гуморі, бо нове життя гусарського офіцера йому дуже подобається, та й взагалі він людина, що любить життя і людей. Ростов пропонує йому грошей, аби той міг сплатити те, що програв. Денисов відмовляється, "бо у своїх не беру", кидає Ростову гаманець з грішми і просить їх підрахувати, а сам виходить до ротмістра, що прийшов до нього у якійсь справі. Ростов саме підраховував гроші, коли прийшов поручик Телянін, переведений за щось з гвардії у їхній полк. Ростов не любив цього поручика, який ніколи не дивився людям в очі. Телянін запитує про коня, якого продав Ростову, обіцяє показати, як треба кувати, аби кінь не западав на ногу. Ростов виходить розпорядитися, щоб провели того коня, а гаманець кладе під подушку Денисова. Повертається, потім йде разом з поручиком на конюшню. Коли він повернувся, Денисов саме писав листа дівчині, до якої тепер залицявся. Денисов мусив відволіктися від листа, бо прийшли від поручика, якому він програв. Денисов подивився під подушку, але гаманця там не було. Денисов накинувся на свого лакея, але Ростов говорить, що знає, хто взяв ті гроші, і збирається йти до Теляніна. Денисов не пускає його, бо це ганьба для полку, коли офіцера звинувачують у злочині. Ростов виривається, йде до Теляніна й знаходить того у трактирі. Ростов вагався, не знав, чи справді його підозри мають підстави. У якусь мить погляди їхні зустрілися, і Ростов зрозумів, що Телянін вкрав ті гроші. Він схопив того за руку і сказав, що гроші належать Денисову. Телянін просить не губити його, бо в нього старі батько й мати, і віддає гроші. Ростов взяв гаманця й пішов з кімнати, та повернувся, запитав, як можна було таке зробити. Потім кинув гаманця Теляніну ("якщо вам вже так треба!") і вибіг з трактиру. Того вечора Денисов і ще один офіцер (штаб-ротмістер Кирстен) вмовляють Ростова вибачитися" перед полковим командиром. Ростов не погоджується, бо вважає свої дії правильними. Так вийшло, що Ростов розповів про цей випадок з Теляніним полковому командиру в присутності інших офіцерів. Командир звинуватив Ростова у наклепі. Ростов, обурений цим, ладен викликати полкового командира на дуель. Офіцери пояснюють йому, що вчинок Теляніна лягає плямою на честь полку, треба було владнати цю справу тихо, аби ніхто з офіцерів нічого не знав. Ростов розуміє свою помилку, але нізащо не хоче йти до командира вибачатися ("Не можу я, як маленький, просити пробачення"). Кирстен попереджує, що Богданич, так називають проміж собою офіцери полкового командира, злопам'ятний. Денисов клянеться вбити Теляніна, якщо десь зустріне того. У кімнату заходить Жерков і повідомляє, що армію Мака розбито, тому російські війська виступають у похід.

Кутузов відступав до Вени, знищуючи за собою мости. Одного дня переходили через річку Енс. Несвицький, відкомандирований головнокомандуючим до батарей, які захищали міст від французів, почастував офіцерів пиріжками та добрим вином, помилувався краєвидом на замок та жіночій монастир, пішов запрошувати генерала скуштувати пиріжка. Той не відповів на пропозицію Несвицького, а просив його поїхати до переправи і передати гусарам наказ відходити останніми і підпалити міст. Над мостом вже пролітали ворожі ядра. Несвицький не міг навіть проїхати мостом, так і зупинився на середині, бо солдати йшли потоком, якого йому не сила була перебороти. Солдати жартують, висловлюють свої судження про те, що відбувається. Денисов готує ескадрон до бою. Ростов "мав щасливий вид учня, викликаного перед великою аудиторією до іспиту, у якому він упевнений, що відзначиться". Приїздить Жерков, який передає наказ Багратіона підпалити міст, нарешті пробивається з таким самим наказом і Несвицький. Полковий командир німець Богданич довго припирається з цими офіцерами, доводячи, що такого наказу раніш він не мав. Супротивник уже підвозить гармати на відстань картечного пострілу. Тоді Богданич посилає ескадрон Денисова підпалити міст. Один із офіцерів, спостерігаючи те, що відбувається на мосту, зауважує, що треба було послати два або три гусари, і ті б виконали завдання. На що Жерков відповідає, що тоді б ніхто не помітив тих зусиль, які докладаються у справі, а так "хоча й поколотять людей, та полковий командир може орден отримати". Ростов на мосту серед інших гусар, хоча в нього немає джгута, щоб підпалювати. Він не розуміє, що відбувається навколо: супротивника, що варто було б рубити, немає, а навкруги падають люди. Проте, як з'ясовується згодом, його розгубленості ніхто не помічає, навпроти, усі поздоровляють його з бойовим хрещенням. Німець Богданич, з вини якого міст не підпалили вчасно, говорить, що операція коштувала "дрібничку" — двоє гусар поранені, а один — "наповал".