Микола Гоголь - Скорочено Мертві душі

хтось сходився, тому він найшвидше насолював: розпускав небувальщину, розладжував весілля, торговельну угоду, при цьому не вважав себе за ворога. Коли йому на ярмарку щастило натрапити на простака і обіграти його, він накуповував безліч усього, що перше наверталось йому на очі в крамницях. Але рідко траплялось, щоб все це він довозив додому; майже того самого дня спускалось воно все іншому щасливому картяреві.

Усі приїхали до будинку Ноздрьова. В будинку саме мазали стіни, був безлад. Чичиков, відчував, що раніше п'ятої години вони не сядуть за стіл. Ноздрьов повів гостей оглядати все, що тільки було в нього в селі: конюшню, вовченя, що було на припоні, ставок, численних собак, водяний млин, кузню. Про все він прибріхував. Згодом повів гостей у свій кабінет, в якому, проте, висіли тільки шаблі та дві рушниці. Потім були показані турецькі кинджали, шарманка, різні люльки.

За стіл сіли близько п'ятої години. Обід був не дуже добре приготований. Ноздрьов налягав на вина. Гостям приносили різні пляшки з випивкою. Потім Ноздрьов звелів принести ще якусь особливу пляшку. Він наливав дуже старанно в обидві склянки – зятеві і Чичикову. Чичиков помітив проте якось мимохідь, що самому собі він небагато доливав. Це змусило його бути обережним, і як тільки Ноздрьов відволікався, він перекидав у ту ж мить свою склянку в тарілку.

Після обіду Чичиков ніяк не хотів заговорити з Ноздрьовим при зятеві про головний предмет. Все-таки зять був людина стороння. Згодом зять почав відпрошуватися додому. Ноздрьов намагався затримати його, але зять поїхав, ще довго повторяв свої вибачення.

Ноздрьов хотів пограти з Чичиковим у карти, але Павло Іванович сказав, що має справу. Він взяв з Ноздрьова обіцянку, що той виконає прохання. А потім спитав, чи Ноздрьов має багато померлих селян, які ще не викреслені з ревізії. Ноздрьов мав досить мертвих душ, але сказав, що не віддасть їх Чичикову, поки не знатиме для чого вони йому. Після хвилинного роздуму Чичиков заявив, що мертві душі потрібні йому, щоб набути ваги в суспільстві, щоб мати хоч би які-небудь душі. Ноздрьов у це не повірив. Тоді Чичиков сказав, що надумав одружитися, але батьки нареченої преамбіційні люди, які хочуть, щоб у жениха було не менше трьохсот душ. Ноздрьов знову не повірив і сказав: "Ти ж великий шахрай, дозволь мені це сказати тобі по дружбі! Якби я був твоїм начальником, я б тебе повісив на першому дереві".

Так і не довідавшись, навіщо Чичикову мертві душі, Ноздрьов попросив купити в нього жеребця, а душі він віддасть на додачу. Чичиков подякував за прихильність і рішуче відмовився. Ноздрьов ще довго пропонував на продаж багато чого зі свого маєтку. Згодом Ноздрьов почав просити Чичикова зіграти з ним в карти, звичайно на гроші. Але Чичиков відмовився рішуче як грати, так і пити. Почувши відмову, Ноздрьов наказав слузі, щоб коням Чичикова не давали вівса.

Незважаючи на незгоду, гість і господар повечеряли вкупі. Після вечері Ноздрьов відвів Чичикова у бокову кімнату, де була наготовлена для нього постіль. Чичиков залишився після відходу Ноздрьова в найнеприємнішому настрої. Він у душі досадував на себе, лаяв себе за те, що до нього заїхав і згаяв даремно час. А ще більше лаяв себе за те, що заговорив з ним про справу, і повівся необережно.

Ніч спав він дуже погано. А зранку, вмившись і вдягнувшись, пішов до їдальні. Там досі не були прибрані сліди вчорашнього обіду. Сам господар, що не забарився скоро вийти, нічого не мав у себе під халатом, крім відкритих грудей, на яких росла якась борода. "Не хочеш грати на душі?" — знову причепився Чичикова. Той відмовився. Тоді Ноздрьов вговорив Чичикова зіграти в шашки, а за душі попросив 100 карбованців, а в цю суму ще включив щеня середньої руки або золоту печатку до годинника. Чичиков погодився. Та згодом у грі Ноздрьов почав махлювати. Чичиков бачив це, тому відмовився грати далі. Та Ноздров став шаленим, покликав слуг Порфирія і Павлушку, дужих хлопців, і не випускав Чичикова з кімнати. Чичиков глянув у вікно. Він побачив свою бричку, що стояла зовсім готова, а Селіфан чекав, здавалося, тільки знаку, щоб підкотити до ґанку, та з кімнати не було ніякої змоги вибратись: на дверях стояли два дужі кріпосні дурні. "Бийте його!" — закричав Ноздрьов до слуг, а сам схопив у руку черешневий чубук. Чичиков зробився блідий, як полотно. Але долі вгодно було врятувати нашого героя. Почувся звук повозки, що підлетіла до ґанку. Всі мимоволі глянули у вікно: хтось з вусами, у напіввійськовому сюртуку, злазив з повозки. Розпитавшись у передпокою, увійшов він саме тієї хвилини, коли Чичиков не встиг іще опам'ятатись від свого страху і був у найжалюгіднішому стані. У кімнату зайшов капітан-справник, щоб оголосити, що Ноздрьов перебуває під судом до часу винесення ухвали у справі: він причетний до історії заподіяння поміщикові Максимову особистої образи різками у п'яному вигляді. Тут Чичиков мерщій за шапку, та поза спиною капітана-справника вислизнув на ґанок, сів у бричку й звелів Селіфанові поганяти коней щодуху.

Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

ГЛАВА V

Герой наш добре налякався. Хоч бричка мчала скільки сили, він усе ще поглядав назад зі страхом. Коні теж, здавалось, думали невигідно про Ноздрьова (вони ж не отримали вівса). Дорогою на бричку Чичикова раптом наскочила коляска з шестериком коней. Над їх головами розітнулися крики дам, що сиділи в колясці. Одна була вже стара, друга молоденька, 16-літня, із золотим волоссям, дуже старанно й мило пригладженим на невеличкій голівці. Вона була така гарна, що герой наш дивився на неї кілька хвилин, не звертаючи ніякої уваги на колотнечу, що сталася між кіньми й кучерами. Селіфан потяг віжками назад, чужий кучер зробив те ж саме, коні трохи подались