Володимир Кільченський - Вітри сподівань

котрим опісля повернення козака з війни не доводилося довго бути на гульках через родинні клопоти. Щастя спільної близькості відчували всі жіночки, і кожна з любов’ю притискалася до свого чоловіка, відчуваючи значимість їхньої пари в гурті.

Наспівавшись досхочу, почали прохати Ярему розповісти про їхній торішній похід з військом Богдана. Ярема розповідав майже без вигадок, а якщо було непереливки козакам, то говорив, що Андрій у той час був в іншому місці, і Даринка полегшено зітхала та торкалася устами руки чоловіка, що надійно обіймала її за плечі.

Розходилися пізно — під тьохкання соловейків, тріскотіння цвіркунів та різноголосся інших істот, що влаштовували свої співки людям у відповідь.

Вранішній суботній день приніс у родину Підлужних цілу низку передвесільних турбот та клопотів. Грицько навісив Яремі на шию торбу з калачами, і вони удосвіта мотнулись по сусідах та рідні — запрошувати до садиби Підлужних на весілля, яке має відбутися у неділю.

Ближче до полуденної пори Грицько, Андрій та Ярема спорудили столи і до вечора встигли закінчити покрив над кабицею. Увечері дітлахи носилися по двору, радіючи новим хованкам.

У неділю, перед виходом до церкви, Грицько чекав появи дружків. Час від часу посилав Миколку подивитися, чи не йде весільний почет з парубків. Та ось залунали веселі вигуки дітлахів і до двору ввалилося з десяток парубків. Андрій розподілив поміж хлопцями їхні повинності і наостанок іще раз оглянув Грицька та старшого дружка Ярему. Потім благословив хлібиною Грицька на заручини, а мати Тетяна перехрестила хлопця іконою — замість кровних батьків. Грицько чемно вклонився.

Минуло декілька хвилин, і увесь потішний гурт попрямував до церкви. Туди вже наближався і весільний супровід Євдокії. Два гурти, зустрівшись на вигоні напроти церкви, сипали один до одного жартами.

Та тут закалатав дзвін, і всі швидко вгомонилися, а Грицько, взявши Євдокію під руку, повів її до церковної брами. Всі зайшли до церкви і стали позаду молодят, затамувавши подих, чекали бажаного дійства. Ярема під час таїнства вінчання тримав над правим плечем молодого хлібину, а дружба над лівим плечем Євдокії — намітку. Під час обряду молоді ходили по колу, а Ярема зі старшою дружкою Веклою невідступно йшли за ними, виконуючи повинність обряду.

Нарешті затихли церковні хори, і отець Роман, радісно привітавши молодих зі шлюбом, дозволив прилучитися решті присутніх, і вже за мужем та жоною всі почали виходити з церкви. По дорозі дівчата заспівали своїй подрузі прощальну пісню і, забравши Євдокію від Грицька, повели її до батьків. А молодий у супроводі свого почту попрямував до весільного зібрання в Підлужних. Після привітань та пригощання гостей захмелілі парубки загули, немов джмелі, налаштовуючись іти за молодою. Ще більший весільний поїзд у супроводі музик та парубків, які завзято танцювали, рушив до обійстя молодої. Та не дрімали і в таборі Євдокії. Далеченько від двору повиставляли свої пікети і не пропускали бояр нареченого, вимагаючи відступну.

Та у Грицька хлопці були не з лякливих, тож, швидко звільняючи шлях нареченому, доправили його до хати молодої. Отут усе й почалося: перед двором стояв віз, обплетений мотуззям, який мав зупинити прибульців. Тут уже Грицьковим боярам стало непереливки, і вони розпочали мирні перемовини з прибічниками молодої. Два штофи оковитої допомогли «взяти» перепону, і Грицько таки побачив свою Євдокію, що під пильним братовим оком сиділа на покуті, невесело опустивши голову.

— Не віддам тобі рідну сестру, працьовиту господарочку, всьому двору впорядницю! — викрикував менший брат Мусійко, напучуваний товкмачами.

Тут Ярема не витримав і, відсторонивши Грицька, зухвало глянув довкола та гучно мовив:

— Віддайте Євдокію по-доброму, у нас Грицько знаний козак, негоже збиткуватися над ним… От розгніваєте хлопця, то піде іншої долі шукати, аж до самого Низу!

Тут брат Мусійко, злякавшись Яреми, почав просити за сестру трішки грошей. Заходився кланятися, тримаючи стару кучму, аби в неї кидали монети. Ярема, попорпавшись в жупані, дістав якісь гроші і недбало поклав у кучму. Ті, хто стояв ближче до Мусія, заґелґотали, немов гуси, побачивши, що за таку гарну молоду мало платять. Тоді бояри заходилися вишкрібати з кишень якісь мідяки і кидати в кучму Мусія. Та коли почали страмити молодого за незначний куш за молоду, Грицько витяг цілу жменю монет, не менше одного злотого, і, поторохтівши ними трохи, віддав Мусійкові. У гурті почулися задоволені вигуки, а Євдокія зі щасливою посмішкою піднялася, простягнула назустріч Грицькові обидві руки та приступила до нього. Тут уже бояри, побачивши, що справу владнано, кинулися обійматися та брататися один з одним, а дружки затягнули пісню:

Ой рясна, красна в лузі калина, А ще красніша в нас Євдокія. По двору ходить, як місяць сходить, В сінечки прийшла, як зоря зійшла. В хату прийшла, пани стрічають, Пани стрічають, шапки здіймають, Шапки здіймають, молоду питають: Чи ти царівна, чи королівна? Ти ж не царівна, не королівна, А Грицеві, мужу, — жона благовірна!