Володимир Кільченський - Вітри сподівань

а після розповіді Яреми про втечу від кабана глузували з хлопців, проте і хвалили за кмітливість.

Почали цигикати двоє музик, і малі та великі ставали в коло та витанцьовували навколо Грицька, а він — поважно підкрутив вуса і пішов навприсядки.

Орися затягнула веселу пісню, під яку легко танцюється гуртом, і подруги дружно підхопили:

Дощик, дощик Капає дрібненько. Я думала, я ж думала: Запорожець, ненько. Я думала, я ж думала: Запорожець, ненько. Коли б знала, коли б знала, Відкіль виглядати, То б найняла, заставила Стежку промітати. То б найняла, заставила Стежку промітати. Аж він іде, аж він іде, Ступає дрібненько. То ж то милий, то ж то любий, Дивітеся, ненько! То ж то милий, то ж то любий, Дивітеся, ненько! Дощик, дощик Аж із стріхи капотить, — Розсердився мій миленький, Аж ногами тупотить. Розсердився мій миленький, Аж ногами тупотить. Розсердився, розгнівався Мій милий на мене, А як гляне — серце в’яне І в нього, і в мене. А як гляне — серце в’яне І в нього, і в мене.

Даринка, тримаючись за дужу правицю Андрія, також летіла по колу разом з усіма і щасливо сміялася, раз у раз зиркаючи у бік чоловіка. До Грицька в коло повибігала малеча — і давай витанцьовувати на його манер. Люди дивилися на вихиляси дітвори, з кола танцюючих долинали підбадьорливі вигуки та сміх.

Втомившись, Грицько зробив спробу вислизнути з кола, та де там… Ярема вимагав з нього парубоцьку відступну, і довелося Тетяні Підлужній задовольнити Ярему склянкою оковитої.

Гуляки поступово полишали дворище Підлужних: малечу час було вкладати спати. Даринка з Андрієм запросили всіх до затону — посидіти біля вогнища і поспівати пісень, як колись було на вечорницях. Веселим гуртом рушили до затону і, швидко розпаливши багаття, повсідалися навколо. Кожна молода жіночка прихилилася до свого чоловіка, і Орися затягнула:

Ой чия то черешенька, чия то вишня, Ой чия то дівчинонька на вулицю вийшла? Ковалева черешенька, ковалева вишня Ковалева дівчинонька на вулицю вийшла. — Ой дівчино, дівчинонько, я ж в тобі кохався, Щоб ти мені одказала, я й не сподівався! Ой дівчино, дівчинонько, що ж маю робити, Що ні тебе забути, ні без тебе жити?! — Ой є в мене таке зілля нижче перелазу, Як дам тобі напитися, забудеш відразу. — Буду пити, буду пити, краплі не упущу, Хіба тоді тя забуду, як очі заплющу.

Довго цього вечора чулися співи і долинали далеко — аж до Самарських лісів. Коли молоді люди радилися, яку далі почати пісню, то чули співи з іншого боку селища, і їхній гурт заводив нову. Гарно було на душі в Андрія і Даринки,