Кріс Тведт - Небезпека рецидиву

Тепер настала моя черга важко зітхати.

— Я розумію. Але ж… іноді бувають ситуації, Карі. Просто прикрий збіг, не щастить. Не хотілось би, щоб ти дулася тижнями.

— Минуло лиш кілька днів.

Це не була сварка, однак щось між нами пішло не так, і ніхто не наважувався розставити крапки над «і»: за кожною сказаною фразою відлунювала несказана.

Коли ми вклалися до сну й лежали в темряві поруч, Карі раптом запитала:

— Ти знаєш, скільки разів ми останнім часом кохалися?

— Хто б то рахував? — здивувався я.

— Не часто, — мовила вона. — Навіть дуже рідко… — а після паузи додала: — Я кохаю тебе, Мікаелю. Але стосунки треба плекати. Я не зможу й надалі тебе кохати, якщо ти не відповідатимеш взаємністю. Треба, щоб ти бажав утримати мене при собі.

І знову за якийсь час:

— Я певна, ти також мене кохаєш, але я хочу це бачити. Хоч іноді. Я знаю, ти маєш купу роботи, ти стомлений. Однак треба… щось віддавати й нам…

Я розумів, що вона має рацію. Якась часточка мене поривалась обернутися до неї, назустріч теплу її тіла, але ж вона щойно наскаржилася, що ми надто рідко кохаємось. Карі була на тринадцять років молодша за мене. Різниця у віці відчувалася, коли я приходив додому виснажений і в'ялий: замість обійняти її, я, немов скривджений, штивно лежав поруч, тупо дивлячись у світлу літню ніч, аж доки наставав новий день.

Уранці я проспав, а коли нарешті дістався до контори, братися за роботу вже не було жодного сенсу. Я снував від кабінету до кабінету з філіжанкою кави в руках і діставав колег безглуздим балаканиною, аж доки вони один за одним почали виганяти мене геть. Теки «справи Майї» стояли на підвіконні й сповнювали мене несамовитою нехіттю, майже фізичною відразою. Якусь мить я спокушав себе думкою відмовитися від захисту, послати все до дідька й податися з Карі в довгу відпустку, але я надто важко гарував, щоб досягти свого нинішнього статусу, тому ніколи на таке не пішов би.

Я думав про Альвіна Му, безтямний вираз його очей, блякле обличчя без заросту. Цікаво, що відбувалося у його голові? Як пробитися під ту шкаралущу й вивідати, хто цей Альгін Му насправді.

Зрештою, я розгорнув першу теку і взявся за читання. Почав з особистих даних Альвіна й зовсім не здивувався, дізнавшись, що він уже й раніше скоював правопорушення. Дванадцятирічним потрапив до дитячого будинку. З документів важко було зрозуміти, чому він там опинився. Упродовж перебування у притулку він двічі переступав закон. Обидва рази це були злочини супроти моральності, в обох випадках Альвін не ніс кримінальної відповідальності через малолітство, тому ним займався відділ у справах неповнолітніх. Згодом його засуджували за наркотики, розбій та крадіж автомобілів — нічого серйозного. А ось кілька років тому його двічі судили за збройні напади, жорстокі бійки, у яких Альвін погрожував ножем. Вирок був докладений до документів.

Я зателефонував Карі, попередив, що повернуся пізно, і сів читати далі. Тека з фотографіями нагнала на мене жаху. Я поспіхом прогортав її, так швидко, що майже не догледів деталей. Досить було й побіжного огляду. Млість підступила до горла, я мусив заплющити очі й кілька хвилин глибоко подихати, щоб заспокоїтись.

Закінчив читання пізно ввечері. Усю дорогу додому справа яскравими образами оживала в моїх думках. Уночі я спав тривожно. Над ранок фрагменти кошмару про жорстоко вбиту дівчинку сплутували, мов павутинням, мої думки. Ще й день не настав, а я вже почувався хворим і стомленим.

Від вбивства Майї до арешту Альвіна Му минуло три тижні. Перше, що привернуло увагу поліції, кримінальний послужний список підсудного. Та найбільше підставила його стара Тойота-пікап.

Майю вбили у вівторок уранці посеред популярної рекреаційної зони, у лісочку на межі з одним із спальних районів міста, який виріс наприкінці шістдесятих років минулого століття. Її тіло було напівсховане під кущами в невеликій виїмці між двома горбиками, заледве за п'ятдесят метрів від прогулянкової доріжки. Дівчину знайшла пошукова команда на світанку наступного дня, після заяви батьків про зникнення доньки. Не було жодного сумніву в тому, що її вбили. Двоє пошуковців лише кинули оком на понівечений труп й обережно позадкували, ступаючи своїми слідами, на стежку, а тоді викликали поліцію. Слідчі Головного управління кримінальної поліції працювали на місці вже з полудня.

Досвідчені криміналісти, які прибули на місце злочину ще до того, як забрали тіло, відверталися й переводили подих, перш ніж взятися до роботи з виявлення слідів навколо. Майя була гола. Її одяг, охайно складений, лежав за п'ять метрів від тіла. У роті — гумовий м'ячик замість кляпу, примотаний до голови шкіряними ремінцями. Руки зв'язані на спині широкою, коричневою клейкою стрічкою. Дівчину зґвалтували й жорстоко покалічили. Два ножі, один — для розрізання шпалер, а другий — звичайний з синьою пластмасовою ручкою, обидва коричневі від висхлої крові, лежали на землі поряд з мертвим тілом.

Окрім ножів, знахідок було небагато. Звісно, навколо валялося трохи сміття: обгортки з-під шоколаду, кілька недокурків, порожня пляшка, але досвідчений погляд одразу визначив, що весь цей непотріб опинився тут задовго до злочину.

Дівчину зґвалтували, але слідчі не знайшли жодних біологічних слідів, ні на тілі, ні в безпосередній близькості до тіла, і це їх дуже спантеличувало. Розтин теж нічого не виявив.

Одяг Майї обережно доставили до лабораторії і дослідили. На