Марія Хіміч - Байстрючка

Я ж «асистувала» подрузі, і наші справи були куди неприємніші й забирали всі душевні сили. Музиканти з місцевої рок-групи, які підробляли грою на весіллях, пішли в запій; жіночки зі шкільної їдальні не встигали готувати котлети; брезент, з якого мали збудувати весільний намет на подвір’ї будинку Віоли, виявився дірявим і гидко брудним.

Мені хотілося розв’язати проблеми Віоли, допомогти їй, надто шкода було споглядати її втомлене обличчя. Тим паче, що батьки юного нареченого всі турботи скинули на плечі моєї подруги, лише тушу нерозібраної свині підвезли для приготування весільних страв — і все.

Раптом перед моїми очима чітким арифметичним алгоритмом явилося видіння. Я побачила, що Міха-найт, лідер рок-групи, уранці пробудиться від алкосну, обіллє своїх друзяк холодною водою та власною сечею й змусить їх піти грати на весіллі. Що жіночкам зі шкільної їдальні слід заборонити готувати взагалі, бо одна з них хвора на дизентерію й через її бацили всі гості весілля потруяться. А нове брезентове полотно можна позичити в Матильди, єврейки, яка живе на околиці.

Віола з відкритим ротом спостерігала за тим, як я послала людей до Матильди, вигнала жіночок із їдальні разом з їхніми котлетами й власноруч приготувала напівфабрикати для закусок та наказала не переживати щодо музикантів — вони самі вранці притарабаняться разом зі своєю багатостраждальною апаратурою.

Моя подруга довірилася мені, тому що була на межі істерики від усіх цих турбот. І не програла: наречена була казково красивою, молодий — переляканим і привабливим, гості — ситими й задоволеними пісенними мотивами у виконанні веселого патланя Міхи-найта.

Але видіння й після весілля хрещениці продовжували переслідувати мене. Я бачила, як мене засудять до виправних робіт на льонокомбінаті та як мене жалітиме тамтешня начальниця; як Надія, головний бухгалтер їдальні заводу «Передовик», страждатиме від ниркової кольки в оточенні мертволицих зечок; як Назар повернеться до своєї відьми «Зіни з магазину», схиблений від її приворотних настоянок, та як у мене народиться надзвичайно талановита донька.

Я вжахнулася від свого дару і, уже після відбуття покарання, зачастила до нашого місцевого православного храму. Його настоятель, отець Іов, помітив мене. Йому розповіла під час сповіді все-все про себе, і він порадив мені прийняти той дар ніби коштовність, якій немає ціни.

Проте я не могла знайти собі місця — бачила, як Варварка перебирає чоловіками, мов тасує грубу колоду карт таро, та всю себе віддає бізнесовим справам; як мама вмирає на моїх руках, ніби повільно заглиблюється в кому; як я все життя, що мені залишилося, мучаюся й страждаю від порожнечі в серці…

Отець Іов сказав, що в мене є лише один спосіб порятуватися від видінь — не зволікаючи, піти в монастир. Але я не могла залишити Варварку й народити дитину в оточенні німих чорних монашок. Щось мене не пускало відмовитися від буденної гріховної суєти…

Настоятель попросив мене про послугу — допомогти йому відмолити одного підлітка, що вчинив самогубство. Я зверталася до Бога три дні. Нарешті по мене прийшла Варварка — вона втекла від бабусі, щоб забрати маму додому.

Мама лежала в храмі на підлозі, животом догори. Він стримів уперед горою, неприродно великий і напружений навіть на фоні її набряклих вологою рук та ніг. Здавалося, на ньому змійками миготить електрика.

Вона молилася, знаходилася в якомусь страхітливому епілептичному стані посеред плачу воскових свіч і задушливого запаху ладану, у який було домішано ще щось. На маму було вдягнено чужу волохату кофту, бо в приміщенні відвідувачів хапали дрижаки. Такою я її запам’ятала — огрядною великою тіткою не від світу сього в потворній кофті.

Удома мама оклигала. Але щось у ній залишилося від тієї тітки. І справа не в зайвих кілограмах і любові до безформного страшнючого одягу. У мамі зламався якийсь механізм, який раніше робив її задиркуватою, настирливою та сміливою. Вона стала сумирною й закритою, із приємним усміхом на «фасаді», ніби все гаразд і не варто за неї переживати, а особливо — ставити незручні запитання.

Що цікаво, отець Іов через кілька днів після того, як я забрала з його лабетів маму, емігрував до США, за офіційною версією, з причини переслідування з боку влади за його релігійні переконання. А за неофіційною — через страх безповоротно потрапити до тюрми за непоборне бажання гладити й пестити підлітків-хлопчиків із числа своїх парафіян. За кордоном він заснував власну протестантську церкву, яка сповідує вчення про вічно вагітну Богородицю з даром ясновидиці.

Свою обручку я загубив два роки тому, коли їздив з друзями на риболовлю. Мабуть, вона сповзла з пальця, коли мив руки в річці. Можливо, тепер обручка пружинить у череві якоїсь зубатої рибини. Нову не спромігся придбати — то «зайвих» грошей не було, то часу, то просто забував.

Ця загублена обручка стала символом моїх стосунків із Зіною. Шлюб тріщав по швах, дбайливо нею виплетених, і його, здавалося, ніщо не могло врятувати. Ми не довіряли одне одному й руку навряд чи подали б, якби хтось із нас тонув у