Марія Хіміч - Байстрючка

— Чудово! Може, скажеш номер? Я запам’ятаю! — запевнив Назар, і його вуха навіть повернулися слуховими каналами в мій бік.

— Я тобі запишу, — дістала із сумочки вишукану золоту авторучку, такий же аристократичний блокнот із позолоченими кутиками, написала заповітні цифрочки на напарфумленому аркушику й нещадно видерла його.

— Тримай, — віддала Назару.

— Спасибі, — чоловік якусь мить дивився на аркушик, ніби я там ще й дарчий напис зробила (з-за його спини виглядали інші пасажири, аби й собі запам’ятати мій номер телефону).

— Моя зупинка, — я підвелася і, мовби ненароком, провела грудьми по його змоклій сорочці. Назар пильно заглянув мені у вічі та промовив хрипко:

— Я подзвоню.

— Чекатиму, — пообіцяла й повернулася до виходу, щоб Назар міг сповна оцінити мій вигляд, який був вартий мільйона карбованців Радянського Союзу.

Із цим була згодна й решта пасажирів, що, як і Назар, жадібно витріщилася на мою постать.

Я незримо відчувала його присутність до самого вечора, сомнамбулою пораючись по дому, готуючи вечерю, перевіряючи домашнє завдання Варварки-школярки. «Назаре, — хотілося мені весь час промовляти, — о Назаре!» Здавалося, його грубі руки вже пестять мене, а я затяжно цілую його пухкі губи, розквашені в багатьох бійках.

Коли Варварка розповіла про мого справжнього біологічного батька, здалося, що в мене вставили останній шматочок пазла, якого не вистачало для повноцінного малюнку моєї свідомості й без якого вона була неповноцінною та розхлябаною.

Варварка помилялася — для мене було дуже важливо знати, хто мій батько, це дуже важливо для кожного. Їй добре — вона знала свого тата, спілкувалася з ним, відчувала його любов. Тому сестра й не може мене зрозуміти. Так само й мама, яка виросла в багатодітній дружній сім’ї, де батько з матір’ю жили душа в душу.

А я — безбатченко, котра ніколи не знала, що це таке — мати тата. Мама втихомирила власну совість і відбілила своє добре ім’я, записавши нагуляну дитину на першого чоловіка. А Геник, варто віддати йому належне, жодним чином не піддав сумніву, що інша дівчинка — не його «виробництва».

Коли він двічі або тричі (уже не пам’ятаю точно) приїжджав відвідувати нас, своїх дівчат, до Р., або як каже Варварка — Задрипинська, то завжди занадто обережно та відсторонено ставився до мене. Ніколи не обіймав і не цілував. Інша річ — Варварка, їй діставалися всі призи: і кращі подарунки, і таткові цьомки-бомки. Тоді в мені й зародилася підозра, що Геник — не мій батько.

Але сентименти сентиментами: мені дуже хотілося дізнатися, де мешкав мій батько, і зустрітися з моїми родичами по його лінії. Особливо бажала побачити брата… Дивно, замість старшої сестри я завжди хотіла саме старшого брата, який би не сварився зі мною, як вона, а навпаки — захищав би. Виявляється, він завжди був десь недалеко від мене.

На черзі — допит мами, і хай пробачить мене Варварка за це.

Лікарка-гінеколог підтвердила мої підозри, що я вагітна. Проте лише на вагітність списати ті неймовірні речі, які почали траплятися зі мною, було б для мене, мами з досвідом, щонайменше нерозумно.

Ще до суду мене запросила на весілля своєї доньки моя давня подруга. Мого живота не було зовсім видно, я тільки трішечки набрала ваги, тож зайвих запитань мені б не ставили. Варварку я взяла з собою — нам, дівчатам, потрібно було відволіктися від тієї цистерни біди, що звалилася на плечі нашої сім’ї. Назар спочатку теж планував скласти нам компанію, проте передумав і сказав, що має чимало нагальних справ по роботі. У мене склалося враження, що він елементарно боявся власну дружину, з якою все ніяк не міг розлучитися. Цього могутнього здорованя, схоже, жахала думка відверто поговорити зі своєю так званою законною жінкою.

Я доводилася нареченій хрещеною мамою, щоправда, досить безвідповідальною, й особливою увагою її не балувала. Щоб краще виглядати в її очах, підготувала хрещениці на весілля чудовий подарунок — перський килим, купила його в знайомих, які ще не встигли від мене відвернутися, бо до їхніх вух не дійшла інформація про мою халепу.

Хрещениця, зовсім юне шістнадцятирічне дівчисько з незвичайним ім’ям Інеса була, як і я, вагітною. На відміну від мого, її живіт безсоромно випирав уперед, і його не могла приховати розкішна весільна сукня з тісним корсетом. Моя подруга, з таким же неординарним іменням, тільки на інший лад — Віола, бідкалася, переживала й клопоталася. Зі своїм чоловіком вона теж була розлучена з тієї ж причини, що і я зі своїм: її Михайлик був безпросвітнім алконавтом з головою у вічній горілчаній бульбашці.

Ми з Варваркою прибули на день раніше, зранку. Варварка зацікавлено «асистувала» Інесі в її приготуванні до найважливішого дня в житті кожної дівчини. Вони прасували сукню, придумували зачіску й прислухалися до борсання плоду в череві